Меню

“Поводир” в Українській Околиці Чикаґо!

“Поводир” в Українській Околиці Чикаґо!

Ця стрічка українського режисера Олександра Саніна уже прийшла на американський екран.

     Почергово він демонструється у місцях культурного та наукового попиту. Після Гарвардського показу були прес-конференція у Кредитній Спілці “Самопоміч”   і наступний перегляд  фільму в Українському Культурному Центрі міста Чикаґо. Представником   запрошувальних організацій виступила пані Мотря Мельник,   модератором презентації -  о. Мирон Панчук.

         Гостей очікували з великим нетерпінням: фейсбук зробив добру службу реклами у відгуках людей від мистецтва. Особливо гаряче зараз сприймається будь - яка і у будь-чому перемога українських сил, тому  факт потужного схвалення стрічки з Батьківщини цілим світом зібрав понад 400 осіб у залі Осередку. Квитки були продані за тиждень перед показом! Такого ажіотажу я не відчула за 10 років життя в Америці ні разу...

Гордістю батьків і всієї української  діаспори став юний актор, один з головних героїв стрічки, Антон Святослав Ґрін. Хлопчик живе в Америці, проте походження має українське, і вся родина накопичувала впродовж довгої і славної сімейної історії багато традицій, що і стали ґрунтом до трансформацій 11-літнього нащадка. Через життя на екрані він передав глядачеві  риси сили духу, фізичної витримки, любови до Краю - все те, що є яскравою відмінністю українця серед  інших народів у час звитяги.

       Відомий український актор  Станіслав Боклан зіграв роль Івана Кочерги, колишнього командира роти армії УНР, що, внаслідок поранення, втратив зір і став кобзарем. Ідейна сила,  психологічна стійкість, кохання до Орисі (кому цікаво - дружина режисера - Ірина) рятували довгий час не тільки самого кобзаря, а й малого Андрія (Антон Ґрін). 

Антон став ідеальним “сином” американського спеціаліста Майкла Шемрока, що надавав інженерну допомогу Україні у 30-х роках, Пітером. Хлопчик мав тонке сімейне виховання: не тільки слухав, а й чув батька. Ольга Левицька, харківська співачка (сучасна співачка з Криму - Джамала), у яку закоханий тато Пітера, стала каменем  спотикання двох світів - вільного, демократичного, який уособлював американець Майкл Шемрок,  і савецкого тоталітарного - енкавеесник Володимир ( за іронією долі - прізвище актора - Кобзар!). У млині тотальної  мовної, музичної української  зачистки зникають носії старовинної традиційної музики. Ледь не загинув і хлопчик. Та добра доля зберегла його після наддитячих поневірянь.   

      Попадання у десятку режисером  Олександром Саніним - не тільки в актуальності зображуваного, участі у написанні сценарію разом з відомими письменниками Ірен Роздобудько та Олександром Ірванцем, а й особливій  подачі задумки. Його великі плани оголеним нервом б’ють у саме серце горем і каліцтвом; димові завіси, сірі тони, паровозний пар, оскали енкавеесників у  супроводі музики композитора Алли Загайкевич піднімають з дна напівзабутих переказів моєї родинної історії почуття страху і гнівного опору  до сталінського людиноненависного режиму, який заразою поширювався і продовжує це робити у спадкоємцях з боку північного сусіда України.

         У залі не було чути дихання...Фільм видався коротким за часом і страшним за історією, кривавими картинами, пам’яттю для людей, що  пережили щось із подібного і яких  виявилося дуже багато на показі.

Нам пощастило чути розлогі відповіді режисера Олександра Саніна, юного актора Антона Ґріна та Юрія Шевчука, викладача Колумбійського університету і фахового перекладача з англійської. Питань було багато. І про популяризацію  України у перспективі кар’єри Антона, у перемінах кіноіндустрії у бік героїзації - через перемоги маяків боротьби і праці, можливість показу кінострічки українцям у Росії тощо.

         Презентовано кінофільм у Чикаґо Українським Інститутом Модерного Мистецтва і Фундацією   “Голодомор” у співпраці з українським кіноклубом Колумбійського університету.