Надія Савченко: "Тоді мене робили святою, а зараз я диявол!"

Надія Савченко прилетіла до Сакраменто на фестиваль Ukrainian Fair:Together for Freedom. Із нею я зустрілась у Каліфорнійському Капітолії, де сьогодні  відбулась зустріч із українською делегацією. Розмовляли недовго, бо кожна хвилина у Наді розписана. Відтак, довелось говорити дорогою від Капітолію до готелю, де зупинились гості. Надя в Америці вперше. Каже, що люди тут інші: усміхнені, привітні та головне – вільні. Про свободу, мрії та сподівання, Надія Савченко ексклюзивно розповіла «UA Post».

-- Надю, як почуваєшся, бо виглядаєш трохи змученою. Десятигодинний переліт був важким для тебе?  Для когось така кількість часу в небі – це випробування, а для тебе, мабуть, навпаки? Висота, небо – це твоя пристрасть…

-- О, так, це правда. Я обожнюю літати, це той стан душі, коли адаптуєшся від усього реального і поринаєш у свій маленький світ.  Зізнаюсь, в мене є маленька мрія -- хочу колись купити собі літачок чи вертоліт, щоб підніматись в небо тоді, коли душа забажає. Там, у небі,  я люблю розглядати хмари, думати про те, як вони створюються, а потім набирати висоти і роздивлятись дерева, річки, озера, моря.. Таким чином я абстрагуюсь від людей.  Відпочиваю душею. Коли сиділа у в’язниці, то дуже любила читати книжки про природу. Ще любила читати наукову літературу. Особливо журнал «Популярная механика». Тішилась не довго, бо через кілька тижнів у мене забрали ці журнали. Сказали, що можу зробити якусь зброю чи вибухівку. (Усміхається).

-- Що ще читала у в’язниці?

-- Галіму жовтопресну літературу про кохання. Знаєш, таке банальне, гниле чтиво. Єрунду всяку. Це було жахливо, але я читала, щоб відволіктися. Правда, потім відмовилась від від такого читання, бо захотіла робити щось своїми руками. Відтак, захопилась орігамі. Також, спортом займалась, бо треба було рухатись. А, до речі, я ще перечитала всю російську класику. На жаль, книг українською мені не давали, тому доводилось приймати все так, як є. Я ще хотіла англійську вивчити. Впросила їх принести мені словник, вони обіцяли, але я так і не дочекалась..

-- Розкажи ще про свою книжку під назвою «Сильне ім»я Надія». Ти її почала писати будучи у в’язниці?

-- А ти ще її не бачила? Я тобі подарую. Прочитаєш.

-- Дякую. Наразі я, як і більшість українців, бачила уривки з твоєї книги. Вони дуже популярні в Інтернеті...

-- Ой, я в шоці від того, що зараз робиться навколо неї. Я написала правду, а дехто просто перекручує, кидає якісь фрази звідти.. Словом, треба, мабуть, кинути її повністю в інтернет і нехай читають всю, а не уривки, вирвані з контексту.  Знаєш, я вирішила її написати, щоб люди дізнались про мене правду, бо говорять багато всього. Тоді мене робили святою, а зараз я диявол! І я нормально до цього ставлюсь, бо очікувала на такий поворот подій. Для мене це не проблема. Я вважаю, що метати бісер треба перед усіма свиньми, а хто хоче залишитись свинею, він нею і залишиться. Якщо людина хоче знати правду, то я це зробила для людей, щоб вони знали, якою я є насправді. От і все.

-- До речі, Надю, чому сьогодні не у вишиванці?

-- Я, чесно кажучи, не знала куди йду. Якби знала, що йду в Каліфорнійський Капітолій, то одягнула б. У мене їх дуже багато. Знаєш, скільки вишиванок мені подарували люди? Ми їх скоро роздаровувати будемо.. (Усміхається)  Їх більше, ніж кілька десятків. У мене є улюблені. Приміром, часто ношу ту, яку мені подарували люди та освятили. Відчуваю позитивну енергетику від неї…Підтримка людей у моєму житті багато значить. Бо завдяки таким хорошим емоціям я і вижила у в’язниці. Люди писали мені дуже багато листів. Говорили добрі слова і це надавало сил. Багато листів, до речі, писала американська діаспора. Після такої практики я можу розбирати будь-які почерки людей. (Усміхається) Листи розвивали мою уяву. Я  читаючи, як хтось, приміром, подорожував до Америки, теж опинялась у віртуальній подорожі…

-- Ось, зараз ти теж в Америці. Ми з тобою стоїмо біля урядової будівлі. А поруч ходять законодавці, п"ють каву, усміхаються.

-- Так, депутати тут інші. Вони вільно спілкуються з народом і роблять свої справи. Ті, які очікує від них народ. У нас такого немає, на жаль. У нас політики відірвані від життя, не ходять серед людей. Ось я вільно гуляю вулицями Києва. Ну і ще може кілька депутатів, яких не так впізнають. І все. Інші ж, по машинах в гонитві за важливими для них речами. Чи буде у нашій країні колись так, як в Америці? Не знаю. Я дуже хочу, щоб у нас все було для людей і дуже сподіваюсь, що так і буде, адже  за це і боремось. Ми вже дорогу ціну заплатили і повинні прийти до цього. Рано чи пізно.

-- Один із твоїх методів боротьби – це голодування. Зараз ти теж голодуєш?

-- Так, але матері, які були зі мною, більше не голодують. ( Раніше Надія Савченко оголосила голодування на символ протесту проти бездіяльності влади у питанні звільнення полонених, -- авт.) Я ж залишаюсь голодувати і це чисто символічний характер. Для мене це не проблема. Я  хочу показати,  привернути увагу до того, через що треба пройти людям, аби отримати свободу. Бо для американців свобода – це як дань. Її ніхто не має права забрати. Вони це розуміють і це їх стиль життя. Ми ж, за свободу боремось і я показую свій метод боротьби.

-- Тобто ти зараз на воді?

-- Так, на воді, без їжі. Ну я можу продегустувати трішки вина і все.

-- Як почуваєшся?

-- Нормально. Мені не звикати. Я переривала на певний час голодування, а зараз знову відновила. Іноді в житті треба відмовлятись від чогось заради самого цінного – життя людей. На волі можна і не поїсти!

-- Як гадаєш, американська підтримка для нашого народу якось впливає на розвиток подій в нашій країні?

-- Безумовно, ця підтримка відчувається, але мені здається, що допомагати хочеться тому, хто сам бореться. І ми повинні показати найвищий приклад боротьби, бо не жаліємо свого життя для цього. Але чи достатньо дієва наша влада, яка в першу чергу має показувати результати і те, як вона бореться за людей? Це проблема. Якщо ми не поборемо внутрішню корупцію, то світу буде дуже важко повірити нам. В Америці все по-іншому. Тут люди вірять державі, люблять її, бо знають, що їх тут захистять. Тут люди не зациклюються на дрібницях. Вони вільні та впевнені у собі та у тій державі, де живуть.

-- До речі, щодо захисту. Люди тут вільно можуть носити зброю, як думаєш, в нашій країні теж треба легалізувати її, адже не секрет, що зброя в людей є..

-- Так, я «за» легалізацію зброї. Якщо цього не можливо зупинити, то це потрібно легалізувати…Знаєш, є така військова приказка, якщо безлад не можна зупинити, то його треба очолити. Тому я за те, щоб очолити те, що і так вже є у людей на руках.

Розмовляла Каte Vlas