Андрій Добрянський: «Пан Путін не відпочиває, тож і я не можу відпочивати»

Доленосного 1991-го юний ньюйоркець із відомої і шляхетної української сім’ї Андрій Добрянський лише вступив до школи на Мангеттені. А в час російської збройної аґресії проти України він став одним із найбільш пізнаваних облич, які репрезентують українську позицію в американських і світових медіа.

Голос української громади

— Український конґресовий комітет Америки (УККА) — давня й авторитетна організація. Чи могли би ви розповісти, чим саме вона займається?

— Найважливіша мета комітету — мати в Америці постійну організацію. Аби рік за роком, десятиліття за десятиліттям американський уряд на федеральному, або місцевому рівні міг звернутися до єдиного українського органу, який уже, своєю чергою, поширить інформацію іншим. Наша організація була створена 1940 року. Але ще з 1922-го існувало Об`єднання українських американських організацій. Отже, вже більш-менш сто років існує таке постійне представництво українців в Америці.

— Скільки організацій зараз входять до УККА?

— 22 крайових організації. До Крайової ради також входять голови найбільших українських віросповідань в Америці, Українська католицька церква й Українська православна церква. Ми також співпрацюємо з баптистами та протестантами, маємо дуже близькі зв’язки із кримськотатарським об’єднанням в Америці.

— Кримські татари також входять до УККА?

— Ні, у них немає дільниць по всій Америці, проте вони мають одну велику організацію у Брукліні. Майже всі кримські татари, котрі приїжджають до Америки, прибувають до бруклінського культурного центру. Там розташована й їхня мечеть. Я ходжу з ними на Рамадан, а щороку у травні ми спільно відзначаємо роковини геноциду кримськотатарського народу.

Час найбільших змін у Конґресі США

— Дехто в Україні вважає, що у світі «втомилися» від України. Чи відчуваєте такі настрої тут?

— О, ні. Зараз тут просто багато змін і з’являється багато людей, котрі ще не знають про Україну. Вони не втомилися. До них просто треба звернутися, що ми і робимо.

— Конґресмен Біл Паскрелл, котрий минулого тижня слухав промову Дональда Трампа з українським прапорцем у руках, взяв його із власної ініціативи чи хтось підказав?

— Цей конґресмен усе сам знає. І де наша громада, і де наші церкви, культурні центри, відвідує нас. Його двері завжди відчинені, коли українці приходять до Конґресу. Він навіть не чекає нашої ініціативи. Іноді сам телефонує і каже: «Маю таку й таку ідею в Конґресі». Він дуже гарний приятель України й українців в Америці.

— Минулого року Україна втратила свого великого приятеля, сенатора Джона Мак-Кейна. Наскільки це велика втрата для України та США?

— І для цілого світу також. Для всіх, хто вірить у сильну Америку, яка надає пріоритет своєму війську. Аби не лише Україна та Європа, а цілий світ мав, наприклад, достатньо американських кораблів. Щоби, серед іншого, Китай не міг завадити свободі судноплавства, як це зробила Росія поблизу Керчі. Це ж може повторитися і будь-де у світі. Не знаю, хто перебере роль Мак-Кейна на себе.

Треба звернути першочергову увагу на розбудову українського флоту

— Україна з минулого року почала отримувати зброю зі США. Якими бачите подальші перспективи розвитку співпраці в секторі оборони?

— Навіть ті в Америці, хто хоче меншої залученості США до воєн у світі, все ж розуміють важливість продажу зброї. Україна мусить насамперед мати власні фабрики, й українці мусять виробляти все, що можуть, самостійно. Це сприятиме і розвитку технологій та інновацій. Але тренування війська є важливішим за продаж зброї. Це підвищує рівень українського війська, Національної гвардії, допомагає досягти рівня НАТО. Дуже цінне те, що прості американці, скажімо, з Теннессі, бувають, наприклад, у Яворові. Торік Україну відвідали військові зі Сіракуз та Оклагоми. Вони їдуть, бачать Україну, закохуються у неї. Декотрі з них згодом стануть представниками влади, мерами, конґресменами. Вкрай важливо, щоб американці знайомилися з українцями і ставали їм вірними друзями. Тоді побачимо, що з того вийде.

— Сполучені Штати вже надають Україні протитанкові ракетні комплекси Javelin, морські катери класу «Айленд». Чи йдеться про розширення співпраці та на грізнішу зброю?

— Наприкінці лютого у Вашингтоні матимемо ще одну конференцію з українсько-американських військових справ із нашою членською організацією, Центром українсько-американських відносин. Минулоріч, майже за рік до нападу на українські кораблі в азовсько-чорноморському басейні, ми попереджали про загрозу на морі. Адже Росія не лише будувала міст, а й почала перешкоджати українським кораблям. Цього року хочу почути міркування про те, що буде за рік і потому. Американські військово-повітряні сили все більше і більше тренують українців. Америка має дуже багато старих кораблів, які вони тримають у резерві на випадок великої війни. Але треба звернути першочергову увагу на розбудову українського флоту.

Головна мета Путіна — розділити український народ

— Які цілі, на вашу думку, переслідує Росія у період виборів в Україні?

— Найголовніше — розділити ворога. Найбільша стратегічна проблема Путіна полягає у тому, що внаслідок подій останніх років він об’єднав Україну. Чи то активістів проти корупції, чи то простих військових проти військової аґресії. Все більше українців бачать Росію ворогом, а не близьким приятелем. Таких відносин із Росією, які колись, більше вже не буде.

— Це зрозуміло, але у чому практичний результат? Зірвати ці вибори? Спровокувати масові протести?

— Насамперед протести. Можливо, вони прагнуть посилити декотрих борців із корупцією. Наприклад, оприлюднять певну інформацію на якогось кандидата. Може бути розповсюджена якась інформація, яка буде не брехливою, але спрямованою на те, щоб розділити людей. На жаль, Україна досі чекає на мирний, спокійний час, коли українці могли б разом працювати задля реформ і ліпших законопроектів. Загалом, якщо Путін прагне надалі втручатися у вибори у світі, то цей рік для нього буде знаменитим. Цього року відбудуться вибори в Україні, Ізраїлі, Канаді, Польщі, Словаччині, вибори до Європейського парламенту. Він буквально може вибирати, де втручатися.

— Коли з’явилася інформація про 100-150 спостерігачів, яких УККА відправить на перший тур президентських виборів в Україні, російських пропагандисти заявив: «Америка контролюватиме українські вибори, все вирішено»…

— Бачите, який контроль має страхітлива українська діаспора! Лише українці мають самі себе підтримувати. Чому ми організовуємо спостереження на виборах? Коли я вперше приїхав до України, то за один день об’їхав, здається, 13 селищ. Коли повернувся до готелю, там були спостерігачі Організації з безпеки та співпраці в Європі (ОБСЄ). Вони не їдуть повсюди, а лише центральними дорогами, найбільше залишаються в готелях. Це для них, немов відпустка. Коли ж приїжджають американські українці, то не сидять, як у відпустці.

— Ви погоджуєтеся зі забороною російським громадянам брати участь у спостереженні на українських виборах?

— Така заборона має бути під час війни. Пускати свого ворога відкрито крізь двері, аби вони мали можливість створити якийсь скандал? Та насправді, як і в будь-якій міжнародній організації, є перманентний вплив ворога. Ми бачимо його навіть в Організації Об’єднаних Націй (ООН).

Як РФ корумпує світовий лад

— Нещодавно у Wall Street Journal вийшла стаття про вплив Російської Федерації (РФ) на міжнародні організації, і як Кремль корумпує світовий лад. Цей вплив міцнішає чи слабне?

— Він сильний і стане ще сильнішим. На жаль, коли закінчилася «холодна війна», протидія ставала все меншою. Я іноді буваю шокований, коли відвідую інші країни. Був торік в Англії, там відкрито транслюють Russia Today у кафе. В Америці такого не побачите. До нас звертається українська громада в Арґентині, кажуть: «Ми не можемо навіть потрапити на телебачення, нас не будуть слухати. Вони всі говорять за Росію». Російський вплив — це не лише зв’язки з офіційними урядами у світі. Росіяни використовують усі можливості. Якби поглянути на список неурядових організацій, які зареєстровані в ООН, то можна побачити, як мало там українських організацій і наскільки багато росіян. Коли ми приходимо на форум корінних народів, то бачимо скільки там корінних народів із Росії. І всі вони всі приходять із «колорадськими» стрічками на одязі. Росія ж вас окупувала, чому ви її славите?

— Вас часто запрошують на великі міжнародні телеканали представляти українську точку зору. Які хибні уявлення доводиться чути в ефірах?

— Найбільші стереотипи зазвичай полягають у тому, що люди просто не знають про Україну. Вони могли щось вивчати про Російську імперію чи СРСР. А про Україну, на жаль, нічого не знають. Найчастіше доводиться пояснювати, що Україна — суверенна країна, на яку Росія напала і залишається на її території з танками, ракетами тощо.

— В історії України вже були періоди, коли внаслідок національно-визвольних змагань вона виривалася з орбіти Кремля. На жаль, вони завершувалися трагічно поверненням до російської зони впливу. Чи не станеться так і зараз?

— Все може статися. Я постійно відвідую нашу спільноту в Америці, і коли нещодавно готувався до відзначення сторіччя УНР, то дізнався, що тоді, коли Україна намагалася стати незалежною, в Америці чотири чи п’ять років поспіль вона мала дуже багато голосів на свою підтримку. Президент Вілсон навіть мав окремий «День допомоги Україні» 1917 року. Були створені комітети на підтримку країн Балтії, Польщі, України. Всі казали, що будуть підтримувати Україну, а потім перестали. Тому ми не можемо сподіватися, що ця військова допомога, яку ми висилаємо до України, не припиниться, бо ворог ніколи не відпочиває. Тому я пояснюю дружині, чому ми нікуди не їдемо: «Пан Путін не відпочиває, то й я не можу».

Розмовляв Георгій Тихий, Укрінформ