Мартін Поллак: «Сьогодні саме Україна показує, якою є європейська ідея»

Мартін Поллак – австрійський письменник, журналіст та перекладач, шанована людина в австрійських колах, який чи не найпершим відкрито і прямо заявив про агресію з боку Росії.

Займається проблематикою Центральної та Східної Європи, зокрема є експертом в питанні Галичини. В рамках виставки «Міфи Галіції», яка нещодавно відкрилася у Музеї Відня, він прочитав лекцію «Міф Пост-Галіції: ностальгія і почуття вини». А після розповів Platfor.ma про те, чому вважає виставку дуже важливою для показу в контексті сьогочасних подій, про свою любов до України та еволюцію українського суспільства.

– Наскільки Україна може зараз використати цей міф Галичини, щоб привернути увагу до сьогочасних подій?

– Я думаю, що виставка «Міфи Галіції» може зробити великий вклад у сприйняття сьогоднішньої ситуації в Україні. Черговий раз нагадати, відкрити, обдумати у Австрії той факт, що Галіція – це частина історії Австрії. Крім того, зауважити, що так чи інакше Україна належить до Європи. Це – частина нашого Заходу, а не Сходу, не Росії. Ця виставка може дуже гарно показати, що Галіція, а з нею і Україна, є частиною австрійської культури. Вони можуть багато чого цікавого дізнатися про її коріння.

Також дуже важливо зазаначити, що виставка може надихнути, заохотити австрійців та й інших європейців подорожувати в цю частину України і все побачити на власні очі. Люди мають дуже маленьке уявлення, як зараз живе Галіція, а з тим і страх від того, що відбувається в Україні і туди їхати.

– Ви вперше побували у Львові у 1992 році, отже, уже 23 роки, як знайомі з Україною. За вашими спостереженнями, що відбувалося з нею за цей час? Що вас особливо радує?

– Це просто грандіозно. Неймовірний розвиток. Звісно, ці всі проблеми, які є в Україні, – це все очевидно і не можна їх відкидати, а також агресію з боку Росії... Але мене дуже радує цей розвиток, особливо останні роки – у бік громадянського суспільства. Ми із захопленням дивимося на Україну. Не тому, що Україна нам може бути необхідною в економічному плані, однак духовно, з усіма своїм подіями, революціями, безумовно Україна – це європейський тип мислення. Сьогодні саме Україна показує нам, якою є європейська ідея.

– А чи є якесь розчарування?

– Ні, насправді мене нічого не розчаровує. Я подорожував Україною, так, звісно є чимало проблем з корупцією, марнотратством, економічні проблеми. Але це закономірно – повинна прийти нова генерація. Кожного, хто чекає, що Янукович зник, а післязавтра буде нормально жити, мушу розчарувати. Бо так, просто-на-просто, не буває.

– Якою, на ваш погляд, є соціальна взаємодія між Україною та Європою?

– Я бачу проблему в тому, що дуже мало робиться для України. Як Європою, так і Австрією зокрема. Відбувається мало громадського залучення, люди не мають міцного голосу, щоб називати речі своїми іменами і вказати Росії, де насправді є кордон. Тут уже ніхто не говорить про анексію Криму, це нормальний стан речей, цей факт «проковтнули». І це не можна так залишати. Ми винні нашим друзям в Україні солідарність. Ми повинні ці речі разом довести до кінця. Європа повинна бути єдиною. І Україна належить до неї.

– Що Україна має робити в такому випадку? Як покращити свій імідж?

– Україна, звісно, має дуже багато проблем.  Я бачу в Україні велике заохочення. Цими днями у вас вийшла одна моя книжка «Отруєні пейзажі» (презентація книги відбулась на Книжковому Арсеналі 2015), восени вийде наступна. В Україні налагоджується дуже хороша платформа для діалогу, Україна з відкритістю і подякою готова переймати досвід та знання. Існують контакти між Києвом і Віднем, Львовом, Чернівцями. На мою думку, Україна на дуже хорошому шляху до Європи.

Я три роки курував українську програму на Ляйпцизькому форумі. Існує неймовірний попит та інтерес до української культури. Ми повинні перекладати, ділитися досвідом, запрошувати людей. І це стосується різних верств населення. Від найвищої ланки до молодих людей, які, наприклад, навчаються за кордоном і повертаються додому, приносячи новий погляд та нові ідеї.

– Яка роль у сьогоднішній ситуації інтелектуалів? Чи повинні вони закликати до дій і стати свого роду послами України? Як ви ставитеся до таких, які йдуть в політику і чи прийнятна, на вашу думку, нейтральна позиція у даній ситуації?

– Я гадаю, що кожен повинен вирішити особисто для себе. Мої друзі –Ярослав Грицак, Микола Рябчук та інші, наприклад, мають і висловлюють свою позицію. Але деякі інтелектуали вважають протилежне. У ситуації, яка склалася сьогодні, на мою думку, інформувати та формувати ставлення людей – це завдання культури  та літератури. Як інтелектуал, письменник та журналіст, я бачу своє завдання в тому, щоб прямо називати речі своїми іменами, критично оцінюючи ситуацію, і вважаю, що позиція Австрії в даному конфлікті неприйнятна.

– Як ви гадаєте, чи зможуть стосунки між українцями та росіянами в майбутньому налагодитися?

– Я можу це уявити. Сила культури є потужним інструментом. Але проблема знаходиться в Росії, вона повинна змінитися. Річ у тім, що у теперішній ситуації, так, як реагує Росія, немає можливості з ними говорити і вести переговори. Я вважаю безглуздими заяви політиків, що ми маємо сісти з Путіним за стіл переговорів. Немає сенсу. Україна повинна зберегти свою позицію, допоки в Росії не почнуться демократичні процеси.