Піти і...залишитися...

5 грудня 2017 -го - терпкі роковини без Володимира Поліщука, музиканта, викладача Прикарпатського Національного університету, доброго нашого друга.

Ланцюжок сердечних зв’язків показав, що я тісно у нього вплетена на різних ланках, а РОСИНКА, вокальний ансамбль, з яким дружу теж пристойну кількість  років, був запрошений на вечір -спомин про Володимира, через нього і я, бо випадково опинилася у цей час в Україні.

Годину до цього сиділа самотньо у кафе і згадувала, як відбулося  знайомство з сім’єю Поліщуків, як по -родинному тісно  в’залися наші стосунки через дружбу синів, як щиро запрошували і продовжують це робити вони мене на свою кухню, де спілкуються легкі люди, де слухають уважно, не судять нікого, люблять і поважають щиро і гаряче!

Сусіди ми з ними, до всього іншого…І минулорічний приїзд мій в Україну відбувся за тим же ж сценарієм: моя гонка по справах і страх не висидіти своє задоволення на поліщуковській кухні…Все сталося, валізи чекають таксі біля мого під’їзду і йде Володя, на той час - з куштуриком. 

-Привіт, Галка! Ну, бажаю щасливої дороги! Михасеві і дівчаткам - вітання!

-Залишайтеся мені з Богом!

Через 4 з половиною місяці його не стало. 

Що залишилося? Залишилася невтішна Лялька, Олена Харитонівна, - вірна і мудра, як сова, пацанка за натурою, вірна служака сімейству і головному божеству -Сєвочкє, сину Всеволоду. Залишилася дочка Віточка, що сшиває своїм фантастичним вмінням сімейну картину існування завжди і досі…Залишився філософськи налаштований ще один Всеволод - зять, права і ліва рука - всіх, кому це треба і коли це треба. Улюблений внучок, божок покійного уже дідуся Володі,  якось  живе і далі, але живе якось… І залишилася сила-силенна народу, який на сумній, здавалося б, зустрічі з Володею розказав, що рідкісної харизми чоловік ПІШОВ і ЗАЛИШИВСЯ! У пам’яті, як творча людина, прекрасний музикант, композитор, викладач, диригент, друг, колега, сусід, чоловік, тато, дідусь…

Американський досвід мого проживання вчить не сумувати на поминках, а згадувати найкращі часи, проведені    з людиною, яка відходить на вічний спочинок. Українська традиція  - сумувати за покійним, жалібно згадувати, плакати.  

Стараннями колег - музикантів, артистів, режисера Надії Кукурузи та її студентки Оксанки Бабіїв присутні мали шану побувати на елегантному концерті спогаді, коли( нехай у чорному!) музиканти оркестру та музика сліз не вишибає, а якщо вони й просяться, то світлі, теплі, як за дуже близькою людиною!

На “Чуєш, брате мій” у виконанні квартету “Ґердан” зал встав…”

 Багато було музики композиторів Лисенка, П’яцолли, Мирослава Скорика, Олександра Білаша, Христини Михайлюк, звучали журливі скрипки і народні інструменти. Поезія   видатного поета сучасності Богдана Томенчука, Ярослава Ткачівського, Валерія Гужви також визначали  характер заходу…

Улюблений вокальний  ансамбль  “Росинка” додав виразності і значимості концертові. 

Дуже доцільним був виступ оркестру народних інструментів: його запальні мелодії відображали характер Володі Поліщука, невтомну турботу про інших, вміння виживати в умовах дитбудинкового дитинства і юності, ритм і темп ударів гарячого серця!

Багато було  слів, у яких - не обов’язковість моменту, а щира правда про надзвичайну людину,  сказано  Віолеттою Дутчак, однокурсником Петром Чоловським, головою профспілки університету Юрієм Копчаком. Мені   важливо було почути оту сердечність, у якій не прозвучало і нотки  фальші…Дружина Олена Харитонівна дуже хвилювалася під час свого виступу, і тільки надійний лікоть вірної подруги втримав перед залом, який дихав віддачею тепла, що отримав від Володимира Поліщука, обличчя якого з’являлося на екрані раз у раз з фотографій у роботі, ще у роботі, знову у роботі…

На фуршеті зійшлося багато знайомих очі в очі, було випито доброго французького вина, почуто неофіційних спогадів про жарти і анекдоти, якими так сипав навколо наш Володя колись. Вдивлялася я у обличчя людей і у своєму виступі сказала зокрема, що любити одне одного треба тепер і тут і обов’язково називати цю дію, передавати вервицю справжнього Божого тепла, аби було що доповісти ЙОМУ при зустрічі…