Посол Канади: «Наша політика – україноцентрична»

Потік мігрантів із України до Канади, де живе друга у світі за кількістю українська діаспора, в останні роки збільшився, але не настільки, як до сусідніх країн Європи, – їхати далеко, та й приймати там готові лише кваліфікованих спеців. Тим часом «тверда й активна» підтримка з боку другої за розміром країни світу буде залежати, зокрема, й від успіху українських реформ.

Про це та інше розмовляли минулого тижня з Надзвичайним та Повноважним Послом Канади в Україні Романом Ващуком під час його візиту до обласного центру Кіровоградщини. Тут він узяв участь у відкритті українсько-канадського освітнього центру та зустрівся з очільником області Сергієм Кузьменком. Обговорювали питання активізації українсько-канадського співробітництва на регіональному рівні, якому мають сприяти як запровадження між нашими країнами зони вільної торгівлі, так і окремі канадські програми з підтримки українського бізнесу – взуттєвого, меблевого, кондитерського, у галузі інформаційних технологій тощо.

Варто відзначити, Роман Ващук – син емігрантів, які покинули СРСР ще підлітками, після Другої світової війни. Сучасна міграційна політика його країни у зв’язку зі збільшенням кількості охочих переїхати, за його словами, не змінилася та залишається прагматичною.

– Наша міграційна політика взагалі основана на професійних якостях, здібностях тих людей, які подаються на економічні категорії (імміграції. – Авт.), – підкреслює дипломат. – Ми також приймаємо біженців, приймаємо ближніх, дальших родичів тих, які раніше емігрували. Але економічна міграція залежить від кваліфікації. Я би сказав, що потік трохи збільшився, але не такими раптовими, масовими кількостями, як це сталося тепер із Центрально-Східною Європою. Ми маємо приблизно 3 тисячі людей (які виїжджають з України до Канади. – Авт.) на рік. Щотижня туди-назад їздити важче, якщо йдеться про Канаду, тому до нас переважно приїжджають люди, які серйозно це все продумали, проінвестували підготовку – і потім переїзд до Канади. У нас є люди, дуже задоволені високими професійними якостями, навиками людей, які приїжджають з України. Є часом навіть цільове вербування, рекрутинг іммігрантів до деяких провінцій, які відчувають потребу на працівників певних категорій. Я думаю, останній був випадок у провінції Нью-Брансвік на сході Канади. Дві категорії людей, які їх цікавили, – це айтішники та водії вантажних машин. Вони навіть проводили тестування на якомусь «тракодромі» біля Києва. Тобто це не є стихійний процес у нашому випадку, це є плановий процес як зі сторони наших імміграційних властей, так і зі сторони тих українців, які збираються в Канаду виїжджати.

Після анексії Криму та початку збройного конфлікту на сході мова про допомогу західних країн ведеться в Україні майже не щодня, частіше за все говорять про країни Євросоюзу та США. Про те, чим політика Канади щодо України відрізняється від політики її сусіда по Північноамериканському континенту і чи відрізняється, ми теж не могли не запитати, так би мовити, у першоджерела.

– Я думаю, що вона розрізняється, по-перше, мотивацією, – запевняє посол. –Наша політика щодо України є «україноцентрична». Тобто це не є похідна від політики супроти Росії, чи Європейського Союзу, чи іншої частини світу. Канадська політика щодо України стосується саме України. Вона є розвинутою на підставі сподівань канадського суспільства. Це не тільки люди українського походження, це ті люди, які знають, усвідомлюють, що собою представляє Україна. Вони сподіваються, що ми будемо підтримувати Україну і будемо підтримувати її твердо, активно і безумовно. Безумовно, я маю на увазі, щодо зовнішньої агресії. Не безумовно, будуть реформи чи не будуть – тут уже можна про умови говорити. Я вам дам приклад: за останні півтора місяця були два візити важливі з України в Канаду. Це Президент Порошенко на «Ігри нескорених». Він був єдиний голова держави з-поза Канади, який брав участь, там ще були принц Генрі та пані Меланія Трамп. Я якраз два дні тому зустрічався з учасниками української команди, і вони казали, крім канадської команди, було враження, що українська команда була другою домашньою. Люди з української діаспори дуже активні були на цих змаганнях, після канадських прапорів було найбільше українських. У тому є різниця, в нас є сильний внутрішній чинник, який сприяє нашим відношенням. Ці позитивні емоції, як їх перетворити в конкретні справи – в тому є питання та штука. Я думаю, що такі ініціативи, як цей центр, але також і зона вільної торгівлі, вони переносять нас із світу теплих почуттів і побажань у практичну площину.

І ще про практичну площину: як зазначає Ващук, сьогодні в Україні знаходиться біля 200 канадських військових, які працюють тут, навчаючи місцевих колег, від яких і самі вчаться – у тому, що стосується проблем гібридної війни. Ця спів­праця не обмежується лише армією і продовжує розширюватись.

– Ми також тепер підписуємо угоду з Національною гвардією, поширюємо діапазон нашої діяльності, маємо до 20 поліцейських, які працюють як підтримка для української поліції – спочатку патрульної, але тепер переходимо і в інші галузі Національної поліції України, – говорить посол. – Тут також ми стараємось, щоб ці особисті відносини, які ми маємо, прагматично запрацювали. Наші тренери військові не перебувають тут тільки на тиждень-два, навчили курс і поїхали. Вони перебувають тут дев’ять місяців або довше, є час, щоб із командним складом українського взводу чи батальйону виробити людські відносини, і могти порівняти досвід, поговорити, каву випити, може навіть не каву, я не знаю. І подібно з поліцейськими вони працюють в різних обласних центрах України і на підставі свого 20-30-літнього досвіду радять українським поліцейським «що би я зробив в даній ситуації». То є така справа, що її можна тільки з часом, із взаємною довірою виробити. Це як ми стараємося якраз ці міжлюдські відносини перетворити в якусь практичну якість.