Поступ українського націоналізму: з минулого в майбутнє

Фото: ukrnationalism.com.

Впродовж тривалого історичного періоду на теренах України слово "націоналізм" ототожнювали з образливим "фашизм". Не тому, що різниця між ними непомітна. А тому, що "совкова" культура була спрямована передовсім на знищення національної ідеї кожної зі своїх складових – республік.

Поглинувши не одну країну, СРСР не мав іншого виходу, як стерти з колективного підсвідомого національну ідентичність. Герої, які мали на меті власної боротьби вільну державу для свого народу, класифікувалися як зрадники. Тобто – фашисти. Але події кінця ХХ століття засвідчили, що здолати національну пам’ять штучним методом – справа практично неможлива. І сьогодні ми спостерігаємо відродження нації, її духу й прагнення до волі.

Націоналізм чи патріотизм?

plus.google.com

Що ж таке націоналізм в Україні? Сьогодні це поняття здебільшого ототожнюють з поняттям "патріотизм". Насправді це не так. Визначають, що патріотизм – це любов до мови, народу, землі тощо. Але, разом з тим, доволі часто любов до рідного краю є просто почуттям, яке не потребує підкріплення дією. В той час як націоналізм являє собою, окрім світоглядного принципу, ще й волю до захисту інтересів народу.

Тобто, патріот може безтямно любити мову і пісню, а от націоналіст, беззаперечно, ще й стане на їх захист перед лицем загрози знищення. Подібну тенденцію ми спостерігаємо в теперішній Україні: маємо безліч іноземномовних патріотів, але й гідно представлену невід’ємну частину суспільства, яка категорично, навіть знаючи іноземні мови, послуговується виключно рідною. Крім популяризації рідної мови шляхом її щоденного вжитку, ці люди ще й сприяють її розвитку в Україні та за її межами. Звісно, націоналізм – це не тільки спротив русифікації. Це ще й боротьба за добробут і самовизначення, гордість за своє і впевненість у майбутньому Держави.

Отже, націоналіст – це борець за право творити абсолютно самодостатню, міцну і вільну Батьківщину для свого народу.

Поступ українського націоналізму: з минулого в майбутнє

Націоналізм як ідеологія – явище порівняно молоде. Виник він на європейській арені наприкінці 18 століття.

Першим націоналістом в Україні по праву вважається Тарас Шевченко. Саме в його творчості зійшла зоря боротьби за український народ, традиції і добробут.

Але найбільше ідея національної самовизначеності утвердилася в період між Першою і Другою Світовою війнами. Спочатку боротьба з фашистською Німеччиною, а потім – остаточний  прихід "більшовиків" ознаменувалися нищенням усього українського. Націоналізм і досьогодні не прийшов до своєї мети – квітучої держави для самобутньої нації.
 
Після Шевченка, уже в кінці 19 століття, розбудовувати національну ідею взявся Микола Міхновський. "Візьмемо силою те, що нам належиться, але віднято у нас силою!" - проголосив він, підкреслюючи обов’язково неподільну і єдину країну для народу, який всю історію своєї бутності потерпав від загарбників

Ще одна одіозна постать в історії українського націоналізму – Дмитро Донцов.  Він систематизував основи ідеології. Саме йому належить задум "націю свинопасів перетворити на націю володарів"

Не менш відомим серед націоналістів є Євген Коновалець, який об’єднав низку націоналістичних груп в одну, цим самим створивши сильну й масштабну формацію, яка продовжила, або й зберегла життя визвольному рухові України в тяжких умовах боротьби як проти більшовиків, так і проти німецьких окупантів

Вкрай необхідно згадати Степана Бандеру і Романа Шухевича, які до недавнього часу в свідомості багатьох українців були виключно "фашистами". Порівняно недавно їх було визнано Героями України.

Велику роль у трактуванні ідеї нації й боротьбі за неї також відіграли Юліан Вассиян, Дмитро Андрієвський, Степан Ленкавський, Микола Сціборський, Олена Теліга та багато інших.

Український націоналізм – єдиний в Європі націоналістичний рух, який мав у просуванні вперед настільки тривалий і кривавий спротив. Тому, мабуть, нині настільки важко пояснити його роль у національно-визвольних змаганнях українців, а також чітко вирізнити його особливості на фоні багатьох патріотичних течій нашої країни.

Саме націоналістична ідеологія зберігала вуглинки української етнічної особливості, яку ні з чим не можна порівняти. Якби не прошарок націоналістів, Україну б остаточно поглинула сірість радянських буднів та  відсутність культури. Швидше за все, це було б убивство самої української народності.

Але одне можна стверджувати остаточно: націоналізм тепер популярний. Тепер чи не кожен проголошує себе "бандерівцем" і пишається цим. Націоналістичні гасла "Слава Україні! – Героям Слава!", "Слава Нації – Смерть ворогам!", "Україна – понад усе!" та багато інших уже стали загальноукраїнськими. Не проходить і дня, щоб ми не привітали когось таким чином, незважаючи на те, що колись ці ідіоми вважалися фашистськими.

Тому ота ніша, яку створили провідники руху, накладаючи життям і свободою, тепер розширена настільки, що зможе вмістити багато люду. Головне, щоб у душах українців горів вогонь любові, завжди ніжної до краси, але не менш пекельно-гарячої в тяжку годину, ніж та одвічна любов, яка штовхала на боротьбу основоположників націоналізму, коли Україна опинялася в небезпеці.

І, як висновок, можна спрогнозувати: національно-визвольному рухові в Україні – жити! Принаймні, до того часу, поки колективна свідомість "совка" не переросте в колективну національну.

Автор: Наталя Святокум