Меню

Ukrainian Girls Abroad. Схід-Захід

Ukrainian Girls Abroad. Схід-Захід

Українка Ксенія Джорно, актриса та режисер поділилася з нами своїм досвідом життя закордоном.

Як я переїхала за кордон? Це сталося частково випадково, я поїхала до Франції за програмою обміну учнями. Потім, мені запропонували стипендію на навчання у місті Лімож. В результаті я залишилася у Франції на 10 років. Поступила на театральний факультет, займалася у приватній школі акторської майстерності. На останніх курсах вже грала у професійному театрі, пробувала писати п`єси. Після закінчення театрального факультету унівеситету у Парижі, мене запросили попрацювати на кінофестивалі в Абу Дабі, ОАЕ. В Еміратах знайти можливості для роботи в сфері мистецтва набагато простіше, тим часом коли в Європі розпочалася криза. В Еміратах я вже 6 років, в сумі рівно половину свого життя я провела закордоном.

Франція. У перший місяць усе здавалося дивним. Я переїхала у 17 років, це був 2000 рік. Україна ще не мала тих можливостей та комфорту, з якими жили європейці. Кожна дрібничка, звички людей, стосунки у школі, різноманістість їжі, одягу – усе дивувало. Дуже шокував той факт, що незнайомі люди віталися зі мною, в магазинах, сусіди, іноді люди на вулицях. Дивувала простора, з якою одягалися мої друзі -підлітки. Ніяких міні та підбор, майже без макіяжу.

Можливо, моя звичка цікавитись людьми та їх життям допомогла мені пристосуватися до життя за кордоном. Країну пізнають по сім”ї, тому, як живуть звичайні люди. Кожен раз, коли подруги запрошували до себе, я вживалася в іншу роль. У 17 років цей процес проходить достатньо вільно та непомітно. До того ж, мені не дозволяли розмовляти на своїй мові, для того, щоб тренувався французький акцент. Ще, в такій адаптаціі допомагає кіно. Ми з дитинства знаємо багато речей з кінофільмів. Вже у Франції, я навмисно дивилася багато телепрограм та нових фільмів. А з другого року проживання – записалася до аматорської театральної трупи. Це допомагало ставили гарну вимову, та будувати стосунки з французами. Перших 5 років в мене не було жодної подруги з пост-радянського простору.

У цій подорожі я навчалася самостійності та самоповазі. Дуже часто мої друзі в Еміратах сприймають мене, як француженку. Я французька українка, яка живе в ОАЕ. Стереотипи про українок є та не зникають. Але вони свідчать лише про рівень чоловіка та його коло знайомих. Друзі мого віку, мого середовища були завжди вільними від таких кліше. Я дуже стараюся ці зверхні думки змінити своєю діяльністю, своїм прикладом. В якійсь мірі, я відчуваю себе відповідальною за те, як після знайомства зі мною будуть дивитися на українок. Часто згадую пораду мого батька, яку він завжди надавав перед моїм від”їздом: “шануйся”.

У відносинах іноземних чоловіків і жінок я бачу як відмінності, так і спільні риси з Україною. Спочатку у Франції, це була повна рівноправність, відсутність культу шлюбу. Але це вже не так сильно відрізняється від реалій в Україні. В Еміратах мене дивує багато чого! Ну хоча б те, як чоловіки, які мають право на 4 дружин, навіть після одруження, відчувають себе вільними. В одночас, вони дуже пильно піклуються про своїх жінок, шанують батьків, але дозволяють собі мати коханок. Кохання та шлюб – це дві різні речі. Більшість з місцевих одружуються за згодами між сім”ями. В Еміратах чоловіки не вміють залицятися. Не має такої звички, я думаю, через обмежені стосунки з дівчатами у дитинстві, тому відносини мають матеріальну сторону та зацікавленість. Це дуже суперечить тому стилю життя, до якого я звикла у Франції. Але українська культура допомогла знайти схожі елементи цінностей: сильна віра, шанування старших, культ шлюбу та жіноче ставлення до дітей та сім”Ї.

Я не пам”ятаю, якогось одного складного дня за кордоном, але пам`ятаю, що завжди тяжко було переїжджати з місця на місце, та знаходитись далеко від батьків. Додому потрібно повертатися вчасно, хоча б два рази на рік. Самотність – це гірко.

Найкращі моменти – це кінофестивалі, коли тебе визнають за твоєю професією, твоїми здобутками, і ти пишаєшся тим, що собою представляєш жінок України.

Чи були ситуації, коли я пишалися тим, що українка? Завжди пишалася. Часто дівчата не знаходять в собі самоповаги, коли порівнюють себе з жінками з інших країн. Вони забувать, що в нас просто нерівні можливості, але ми – вродливі, в нас сильна генетика, справжня історія, воля. Ми не повинні боротися за рівноправність з чоловіками, наше право волі існувало історично: починаючи з Трипільського матріархату та коронуванням Ани Ярославни на французькому престолі. Навіть українські дівчата у рабстві 4 рази становились султаншами Османів.  

Чи були ситуації, коли я відчувала себе ніяково, як українка? Лише на паспортному контролі  в аеропорту Шарль Де Голль, або в аеропорту Дубая. Вважаючи себе повноцінною європейкою, я не визнаю двозначного ставлення до себе, і бажаю кожній дівчині з України по-справжньому шануватися!

https://www.facebook.com/LadiesBookClubKyiv/