Українці штату Вашингтон приймали українські родини загиблих героїв АТО

П'ятеро сімей, глави яких загинули, захищаючи Україну, провели два тижні в американському штаті Вашингтон на запрошення місцевої української діаспори. Поїздка в Америку стала для вдів і сиріт хоча б невеликою можливістю відпочити від жахів війни і травмуючих спогадів.

Візит вдів і дітей загиблих героїв АТО став можливим завдяки об’єднаним зусиллям Посольства України в США, організації «Friends of Ukraine» і особисто її керівника, Почесного консула України в США Валерія Голобородька та благодійної організації «Повернись живим», і особисто – Олени Сивохіної та Світлани Абаєвої. З американського боку сім’ї загиблих українських бійців приймали у себе родини Жовнерів, Кобисів, Мартинюків, Іванченків та Голобородьків.

Допомогу в прийомі сімей у США надали, в т.ч. і місцеві церкви.

В українських гостей був насичений графік з безліччю поїздок та екскурсій. 9 лютого ц.р., в останній день перебування в Америці, з ініціативи гостей та за їх участю місцева діаспора організувала неподалік російського Генконсульства в місті Сіетл черговий пікет з вимогою про звільнення української льотчиці Надії Савченко.

1. У вівторок, 27го січня, приймаючі сім'ї та представники «Friends of Ukraine» зустріли гостей в аеропорту Сіетла. Серед зустрічаючих була також і Валентина Королько, яка приїхала в США на тиждень раніше. Валентина - вдова добровольця батальйону «Айдар», який загинув під Луганськом влітку минулого року від прямого попадання танкового снаряда. Молода жінка залишилася одна з двома дітьми: трирічної Соломією і двомісячної Анастасією. Вдова довгий час не могла добитися ні статусу для її чоловіка, ні пенсії для дітей.

«Причина в тому, що Микола офіційно не був призваний на службу військкоматом, а вирушив на війну добровільно» - пояснила Валентина. При цьому, за словами Валі, всі документи, які підтверджують, що чоловік служив у батальйоні «Айдар», у неї є, проте бюрократичні зволікання виникли через те, що Микола Королько загинув за день до набрання чинності закону «Про мобілізацію».

Втім, Валентина тримається, і зазначає, що важкі життєві випробування принесли в її життя багато нових надійних друзів. Враження про Америку у вдови героя - найпозитивніші. Їй сподобалися доброта і чуйність місцевих жителів, їх готовність допомогти, чистота і порядок на вулицях, а головне - те, що в цій країні все дійсно робиться за законом.

Після зустрічі гостям організували невеликий шопінг і домашній відпочинок з дороги.

2. Другий день (середа) був присвячений оглядовій екскурсії по Сіетлу. Екскурсія включала в себе історичний центр міста, а також спуск на воду на місцевому озері South Lake Union - тому самому, на якому ще збереглися будиночки на воді, показані у відомому американському фільмі «Ті, що сплять у Сіетлі». Після екскурсії гості побували у парку поряд з водосховищем в околицях міста. Закінчився вечір спільною вечерею в одному з місцевих ресторанів.

3. Третій день (четвер) був присвячений поїздці в столицю штату Вашингтон - Олімпію, де гості відвідали Капітолій. Після Капітолію гості вирушили на узбережжі океану, який справив на них незабутнє враження. 

4. У четвертий день (п'ятниця) гості з України змогли власноруч погодувати з вікна машин тварин у відкритому зоопарку, після чого відбулася прогулянка на човні по затоці Сіетла.

5. П'ятий день (субота) гості проводили в сім'ях, а ввечері вирушили в Словянский Християнський Центр міста Такоми. У церкві вдів і їхніх дітей дуже тепло зустрів пастор Петро Мойсейович Саєнко та прихожани. Після Богослужіння пастори церкви особисто зустрілися з гостями та висловили їм співчуття у зв'язку з горем, що їх спіткало, а також вручили їм грошову допомогу.

«Мені досі важко уявити, що в Україні, де живе такий добрий і працьовитий народ, тепер ллється кров і гинуть люди. І все-таки я прошу вас: вірте в Бога, вірте, що він не залишає своєю любов'ю жодну вдову і сироту», - звернувся до гостей пастор церкви.

«Особливо мене зворушив прочитаний під час церковного служіння вірш «Я хрестив його із фляжки», присвячений тому, як боєць Михайло хрестить пораненого фронтового товариша Сергія. У мене і у ще однієї з нас, Майї, загиблих чоловіків звали Сергій, а у Марини - Михайло.

Приголомшливо, як збіглися імена», - ділилася враженнями одна з вдів, Наталія.

Не співпало з віршем лише одне ім'я - військового лікаря Дмитра Герасимчука, який загинув під Луганськом під час виконання лікарського обов'язку (Дмитро перебував тоді в наметі з пораненими). Про свого чоловіка вдова, старший лейтенант Оксана Герасимчук, не може згадувати без сліз навіть в Америці.

«Таких людей, як Діма, уже немає і не буде. Ось тільки хіба що коли його син підросте - а так я більше не знаю подібних людей», - повторює вона. - «Він був прекрасним чоловіком, батьком, справжнім офіцером. Так вважають усі, хто його знав: друзі, колеги, товариші по службі».

Діма був капітаном медичної служби, а в зоні АТО - начальником медслужби батальйону. Ще до війни він, як і його дружина Оксана, був військовим лікарем, кадровим офіцером. Саме на службі вони і познайомилися. Потім було весілля, недовге, але щасливе мирне життя, народження сина Вані, якому на момент смерті батька не було й трьох років. 1 липня минулого року Оксана вийшла з декретної відпустки на службу, а 8 липня Діми вже не стало. Рятуючи чужі життя, Дмитро Герасимчук віддав своє. Маленький Ваня досі не розуміє, що його тато вже не приїде з роботи.

6. На шостий день, в неділю вранці, сім'ї відвідали Українську Православну Церкву, в якій українських гостей дуже тепло прийняли, зібрали пожертвування в допомогу їм, а також запросили на смачний обід та спілкування в ресторан м. Беллав'ю.

7. Понеділок, сьомий день перебування, знову був наповнений екскурсіями по центру Сіетла. Це і оглядова площадка Спейс Нідл і місцевий океанаріум. А також на гостей чекала ще одна прогулянка по затоці на кораблі. З сім'ями провів день меценат Павло Пилипенко, який оплатив розваги та екскурсії сімей того дня.

8. Восьмий день (вівторок) був присвячений музею «Боїнга», де сім'ї провели практично цілий день. А ввечері разом повечеряли в ресторані.

9. На дев'ятий день (середа) відбулася поїздка в ще одну місцеву визначну пам'ятку - містечко Лівенворс в горах. У цього селища вельми незвичайна історія. Бачачи занепад рідного містечка, місцеві жителі на загальному сході вирішили переробити звичайне американське село... в німецьке містечко! Американці запросили архітекторів, та капітально перебудували свої будинки в класичному баварському стилі. Люди постаралися відтворити не тільки архітектуру і декор, а й народні традиції, свята та обряди, кухню Німеччини.

Результат перевершив всі очікування - маленьке село в горах стало улюбленим місцем туристів.

Будиночки справді нагадують казки братів Грімм, а на головній вулиці часто грає живий оркестр.

Але особливою популярністю «німецька село» користується під Різдво, адже завдяки тому, що воно знаходиться в горах, в зимові місяці тут не буває нестачі в снігу. Прикрашений новорічними гірляндами Лівенворс справді стає справжньою різдвяної казкою. Містечко справило на гостей величезне враження.

10. Десятий день (четвер) був присвячений прогулянкам по музеях, зокрема, гості відвідали музей музики та музей науки Сіетла.

11. П'ятниця (одинадцятий день) стала фактично «сімейним днем» відпочинку та шопінгу.

12. На дванадцятий день (субота) гості знову відвідали Славянський Християнський Центр міста Такоми, де спеціально для гостей запекли молодих баранів і пригостили смачним обідом, приготованим відділом сиріт та вдів церкви і особисто Віктором Катаном. Потім всі разом, за круглим столом спілкувалися. У Центрі був організований збір коштів, який розподілили між сім'ями. Ввечері зробили невеликий шопінг і вирушили грати в боулінг.

13. Ранок наступного дня (неділя) почався з відвідин Другої Української Баптистської Церкви міста Кент, де гостей також дуже тепло зустріли і організували збір пожертвувань. Після церковного служіння церквою був організований обід та вручення подарунків. На обіді були також присутні представники Української Асоціації штату Вашингтон, які вручили кожній родині конверт з грошима. Під вечір сім'ї поїхали на водоспад, який їм дуже сподобався.

14. У понеділок, в останній день перебування в Америці, з ініціативи гостей та за їх участю місцева діаспора організувала поблизьку російського Генконсульства в місті Сіетл черговий пікет з вимогою про звільнення української льотчиці Надії Савченко.

Жінки, що втратили чоловіків в результаті російської агресії, вирішили не тільки заступитися за незаконно утримувану в російському СІЗО українську військовополонену, але і в черговий раз продемонструвати протест проти війни, жертвами якої стали їхні родини. До того ж, чоловік однієї з них - Майї Шостак служив разом з Надією Савченко, і для неї підтримати полонену льотчицю було особливо важливо.

У день, коли Сергія Шостака мобілізували, він відзначав свою «фарфорове» весілля - 20 років подружнього життя. Прощаючись з дружиною, він навіть не сказав їй, що відправляється в «Айдар», назвавши лише номер частини: Б-0624.

«Я не знала, що це і є «Айдар». 6 червня він поїхав, а 14-го вже був поранений в бою за селище Щастя. Спочатку він лежав у госпіталі в Харкові, а потім його перевели до Львова. Коли я дзвонила йому, він не зізнавався мені, що поранений, і говорив лише, що супроводжує вантажі, і що у нього все добре» - згадує вдова.

Поки Сергій перебував на лікуванні у Львові, подружжя так і не встигло побачитися, а відразу після завершення лікування колишній міліціонер повернувся в «Айдар». Перші питання виникли у Майї лише тоді, коли інші люди стали розпитувати, чи не в «Айдарі» служить її чоловік. Пошукавши в Інтернеті, жінка переконалася: Б-0624 і була легендарним «Айдаром».

«Я запитала його тоді: так ти, напевно, і Надю Савченко знаєш? А він відповів, що так, я служу разом з нею», - розповідає Майя. - «Але він не любив хвалитися цим, і новини про подвиги «Айдара» я дізнавалася в основному в Інтернеті».

27 липня в 9.15 ранку Сергій Шостак останній раз подзвонив дружині і сказав, що постарається передзвонити після обіду. Того ж дня він разом з ще 11-ма товаришами по службі загинув у бою.

«Я намагаюся переконати себе, що він загинув заради того, щоб його дітям не довелося воювати. Він так і говорив: «Я йду на війну, щоб не воювали мої діти». Я сподіваюся, його жертва була не марна» - завершує свою розповідь вдова.

Після пікету учасники акції підготували лист про звільнення Надії на ім'я Генерального консула Росії, проте служба безпеки довгий час навіть не хотіла пускати їх в будівлю, щоб передати його.

Коли ж одному з активістів, Олексію Батшеву все ж вдалося пройти до приймальної консульства і ввічливо передати російським дипломатам лист, ті, навіть не читаючи папір, демонстративно розірвали її на очах у активіста, додавши зауваження на кшталт того, що це - саме та доля, яку заслуговує подібний лист.

«На самому початку, не бажаючи нас пускати, охорона запропонувала нам зв'язатися з консулом по електронній пошті або факсом - і ми маємо намір скористатися їх порадою і продовжувати писати на офіційну адресу консульства листи протесту проти арешту Надії Савченко та продовження російської агресії в нашій країні», - заявили представники діаспори.

Потім гості поїхали на Коламбія Тавер – хмарочос, на якому є оглядовий майданчик з видом на весь Сіетл.

Закінчився вечір прощальною смачною вечерею в будинку однієї з приймаючих сімей – Назара Іванченка. Перед вечерею Почесний Консул роздав сім'ям з України кошти, зібрані для них громадою Католицької Церкви.

15. На наступний день, у вівторок 10 лютого, гості благополучно вилетіли назад, в Україну, зберігши про Америку і своїх нових друзів найсвітліші враження.

Фото з: facebook.