Меню

Унів: українське село, що надало притулок та порятунок під час Голокосту

Унів: українське село, що надало притулок та порятунок під час Голокосту

Тихе село, розташоване посеред пагорбів, лісів та ярів.

Благословенний монастир.

Й чотири історії порятунку.

Приваблива стаття Оксани Сікорської в українському журналі “Збруч” окреслює надзвичайну роль маленького села Унів на західній Україні під час жахіть Другої світової війни та в період Голокосту.

Це історії про життєздатність та радість перемоги перед лицем безстрашних шансів та неймовірної небезпеки.

У 1930-х роках в Уневі мешкало дещо більше тисячі душ населення й була одна сільська школа. А в 1943-му році перед німецькою окупацією, маленький хлопчик виглядав у вікно з горища школи на довколишній світ. Покинути горище означало привернути біду. Більша частина єврейського населення вже була депортована та/або вбита. Розміщені скрізь оголошення попереджали, що будь-яка допомога євреям каратиметься стратою.

Цей хлопчик, Роальд Гоффман, який став Нобелівським лауреатом в галузі хімії, знайшов притулок на горищі шкільної будівлі, що також належала сільському вчителеві Миколі Дюку та його дружині Марії.

Більш вражаючим є те, що в тому ж місті також переховувались мати Роальда, його рідний дядько з дружиною та тітонька. Гуртом, група із п’яти осіб перебувала там в “заточенні” протягом вісімнадцяти місяців аж до закінчення німецької окупації. Подружжя Миколи та Марії Дюків, за сприяння “Яд Вашем” в Ізраїлі, отримали титул “Праведник народів світу”.

Самітній хлопчик Роальд вдивлявся на заборонений світ назовні завдяки розповідям його мами, яка надихада його дух фантастичними історіями про заморські пригоди. А вниз по дорозі, яка вела із шкільного будинку, він спостерігав життя інших хлопчиків, що вільно грались на вулиці, яких він ніколи б не зустрів.

Хлопці були із притулку Свято-Успенської Лаври, монастиря студитського ордена монахів української греко-католицької церкви. У сімнадцятому сторіччі він став відомим видавничо-поліграфічним центром.

Студитські ченці належали — і належать — до працьовитого та молитовного ордену, відкритим для всіх. Вони були самодостатніми, хоча й жили на межі бідності, утримували сиротинці та майстерні, де навчали юних сільських хлопчиків ремеслу. Їхній енергійний лідер, архимандрит Климентій, був братом голови української греко-католицької церкви Андрея Шептицького.

Курт Левін, син рабина зі Львова, завдяки зусиллям братів Шептицьких, переховувався в різних монастирях братів студитів протягом війни. Він залишив яскраві свідчення свого повсякденного перебування там. Він писав: “ О шостій годині закінчився робочий день, й тоді ченці збирались до вечірньої молитви.  Проста вечеря в трапезній завершувалась “по-вечерею”, короткою вечірньою молитвою, яка включала читання псалмів … що для мене завжди було основою, особливо при переїздах. Це прохання до Господа піклуватись про мандрівників на морі чи на суші, про зцілення хворих, заспокоїти вмираючого у їхню годину страждань, захистити пригноблених та ув’язнених, солдатів на полі бою, усіх страждаючих людей, й тих, що в жалобі, – захищати кожного і скрізь. Священник виголосив промову літанії, а громада відповідала: “Господи подай і помилуй” (О Господи, прости і змилуйся над всіма нами). Потім ченці підходили по одному за благословінням до вищого за саном. Кожен монах підходив, цілував його витягнуту руку й покидав у тиші монастир та його келію.”

Серед дітей-сиріт, яких доглядали студити в Уневі, було кілька єврейських хлопчиків. В сиротинці також був колишній міністр закордонних справ Польщі Адам Даніель Ротфельд, нині професор Варшавського університету. Був там й д-р Леон Хамейдес, син рабина, який став директором педіатричної кардіології в Коннектикуті в дитячому медичному центрі та професором педіатрії в Університеті медичного інституту Коннектикуту.

Густі ліси довкола Унівського монастиря були місцями жорстоких боїв під час війни. У своєму інтерв’ю до Меморіального музею Голокосту у Сполучених Штатах, д-р Хамейдес розповів: “У нас був один знахар, я не знаю чи він був лікарем, але в дев’яти-річному віці мені вдалось стати його помічником, й ми спорудили лікарню в церкві куди приносили поранених … одним із моїх обов’язків було бігти до лісу після битви й шукати довкола померлих солдат, особливо німецьких, оскільки вони, як правило, мали при собі бинти й необхідні речі першої допомоги, яких я мав знайти якомога більше. Я знімав з померлих солдат бинти, швидко біг назад, щоб помити їх для подальшого використання — для українців.”

Після війни, єврейські хлопчики, які переховувались в Уневі, залишили зруйновану Україну, щоб виконати свої покликання довкола світу. Орден Студитів був придушений Совєтами. Унівську лавру закрили, а ченці пішли у підземелля таємно служити церкві. Клементій Шептицький був арештований та помер у 1952-му році на засланні в ГУЛАГу.

Після розвалу Совєтського Союзу, студити повернулись й Унівська лавра знову відкрилась. Клементій Шептицький отримав титул “Праведник народів світу” визнаний “Яд Вашемом” та був беатифікований Папою Іваном-Павлом ІІ у 2001-му році.

Курт Левін пригадує нескінченну сутність притулку, проголошену в молитвах студитів Унева та в інших місцях. Він писав: “… кадило, церковний спів ченців та ледь освітлені ікони, створили атмосферу миру та спокою, сприятливу для медитації та молитви. Це був глибоко духовний досвід, який на той час зворушував власні почуття … [це] схоже на входження до іншого світу, залишаючи осторонь жахіття та страх. Це нассправді було святинею Господа”.

З вами був  Пітер Бейґер із Сан-Франциско та програма «Єврейська спадщина України» на радіопередачі каналу «Наш голос — українські корені».

До наступної зустрічі, шалом!

Текст та розповідь: Пітер Бейґер

Слухайте програму (англійською) тут.

Програма «Єврейська спадщина України»  виходить в ефір завдяки приватно фінансованій багатонаціональній організації «Українсько-єврейська зустріч» (UJE), метою якої є сприяння взаємопорозумінню між українцями та євреями. Для перегляду стенограми й аудіо файлів цієї та попередніх транcляцій програми «Єврейська спадщина України» можна ознайомитися на веб-сторінці UJE, а також на веб-сторінці каналу Nash Holos.

Переклад:   Іванна Проць  
Торонтський Університет