Уявляючи Україну

 

Україна - вигадана країна. Так вважає пан Путін. Зазвичай, коли російський президент щось говорить, то це або явна брехня, або вимушене визнання. Але в даному випадку він абсолютно правий. Україна, як країна і як держава, дійсно, була вигадана у 19-му столітті.

Втім, пан Путін, в своій характерній манері, тут трішечки не договорює. А, може, йому просто нє відомо, що всі держави, в їх сучасному розумінні, були вигадані десь в тому ж 19-му столітті.

Ще зовсім недавно, слово "держава" значило приватне володіння монарха, те, що він держав за собою, а слово "країна" - просто географічну місцевість. Люди визначалися не по мові і культурі, а правителю і релігії. Київська Русь була не державою киян чи русів, а володінням київського князя, подібно до того, як в той же самий час Англія була не державою англо-саксів, а володінням англійського короля, який одночасно був ще й французьким герцогом, і говорив виключно французькою . Що це означає в сучасному контексті? Абсолютно нічого. Можливо, що пан Путін бажає повернутися в той час, коли російський імператор носив численні титули: Цар і Великий князь всея Великої і Малої і Білої Росії, Цар Польський і Грузинський, і навіть спадкоємець Норвезький? Тоді у мене для нього погана новина. Років 200 тому люди вирішили, що вони належать не царям та імператорам, а до спільності собі подібних, єдиному народові, нації. Вони зволіли бути рівноправними громадянами своїх окремих держав. З початку цивілізації королі стверджували: "Держава - це я!", поки, нарешті, народ не вирішив: "Ні, держава - це ми!". Ось тоді французи вигадали собі Францію. мексиканці – Мексику, а українці - Україну. Будь-яка нація – це не етнос, не релігія, і навіть не терріторія, а вигадка належащих до їй людей, суспільний договір народу, і не потребує історичних обгрунтувань для свого існування, не кажучи вже про дозвіл правителів іншої країни. Нація – не доля, не вирок, а вибір.

Можливо, пан президент не в курсі, що процес становлення сучасних держав було розпочато Американською та Французькою революціями, які відкинули природне право сильнішого володіти слабшим заради надуманого права закону. Збиралися такі дядьки у розшитих камзолах і кумедних перуках та й вигадували собі конституції і декларації, згідно яких належало жити всім без винятку, незалежно від посади і достатку. І це було не чим іншим, як результатом їхньої необмеженної уяви. Їм не подобалося те, що творилося навколо їх, тож вони вигадали для себе щось інше. І з цієї точки зору, ті ж Сполучені Штати Америки цілком собі вигадана країна, абсолютна фікція. Фікція, яка понад 200 років запалює в усьому світі уми і влече до себе мільйони.

На відміну від Франції та США, Україні довго не діставало бачення себе як єдиного та, одночасно, суперечливого, постійно мінливого з часом, живого організму. Її уява протягом століть пригнічувалася всіякими політичними і соціальними догмами. Україні не давали можливості винайти саму себе, їй лише казали, якою вона має бути. Не тільки унутрішні гнобителі із зовнішними ворогами, яки прагнули усунути саму українску самоідентифікацію, а,й багато ії прихильників зі стану националистів чи соціалистів, що досі намагаються або рядити ії у зовсім архаїчни строї, або утиснути у чужинське вбрання, яке на неї не держалося. Довгий час країна дізнавалася про себе від інших, читаючи книжки та дивлячись телевізора.

Але півтора роки тому сталася дивна річ. Українці відірвалися від телевізора і, замість екрану, поглянули в люстерце. І те, що вони там побачили, їм не сподобалося. Реальність останніх 24 років існування номінально незалежної держави Україна перестала задовольняти її громадян. І так само, як свого часу американці і французи, українці ввімкнули свою уяву і стали вигадувати собі нову Україну.

Безсумнівно, що у кожного явища мається своє соціальне, політичне, історичне та культурне підгрунтя. Але все це, зрештою, зводиться до фокальної точки людської уяви. Людина, нездатна уявити себе поза меж своїх обставин, навряд чи сама буде в змозі їх змінити. Адже, якщо подумати, сама людська цивілізація поряд із технологіями, на яких вона базується, це абсолютно штучне явище, непотрібне для нашого існування як біологичного вида. Приберіть їі, і людство не зникне, не помре. Люди повернуться до бродячого способу життя, почнуть просуватися родинними групками з 10-15 чоловік, підбираючи те, що трапиться на шляху, приймаючи буття як воно, в сутності, є: пошук їжі та продовження роду. Але люди здатні уявляти себе за межами дозволеного реальністю. Саме поняття гідності з'являється серед тих, хто уявляє інші обставини, замість того, щоб прийняти ти, що дадуть.

Коли українці, нарешті, поглянули в люстерце, те, що в ньому відбилося, виявилось неоднозначним. Дійсність була одна для всіх, але оцінка її залежила від особистої уяви кожного. Люди з яскравою фантазією побачили у дзеркалі європейців, громадян світу, того самого широкого, в якому немає незначних дрібниць, де мереживні трусики можуть співіснувати з правами людини, айфони з мікробіологією, хіп-хоп з античними руїнами. Люди без фантазії вдалися до логіки, до звичної аналогії світлого минулого, з його тяжкою ідустрією, вугільними шахтами, його імперськими амбіціями і нав'язливою, до смерті, братньою любов'ю к усім, нездатним боронити себе. Але, як не дивно, ніхто, крім деяких лишившихся членів "Партії Регіонів", продовжувати жити в тій дійсності вже не бажав.

До чого тут уява? Тому що без здатності уявити собі те, чого ще немає, або те, що неможливо побачити оком, сьогоднішнього людства просто б не існувало. Уяву плутають з мріями, примхами та емоціями. Але генії прогресу від Томаса Альви Едісона до Альберта Ейнштейна, і аж до Стіва Джобса були холодними, розважливими гравцями, що дозволяло їм створювати у голові бачення цілих світів. Всесвіт неможлово побудивати логікою по частинах, але можна уявити його цілком і повністю, усі ті мільярди років і божевільні відстані. Прогрес - доля людей з уявою.

 Уява – дуже складна справа. Шахіст-любитель довго і ретельно прораховує кожен хід. Гросмейстер бачить відразу кілько комбінацій. Тільки справжній професіонал у змозі викликати у себе потрібні образи і створити те, що називається вітуальное моделювання.

Україні довго і катастрофічно не вистачало якраз професійної уяви. Тому вона виявилася не готовою як до внутрішньої, так і зовнішньої контрреволюції, до неминучої реакції на революцію Майдану. "Ми не могли уявити, що Росія порушить всі міжнародні норми і свої обіцянки, ми не могли уявити, що частина наших громадян, після 24 років незалежності, піде на поводу у російсько-радянського міфу, ми не могли уявити, що у нас не виявиться сил, здатних дати своєчасну і гідну відсіч агресору і колаборантом,"- зізналося нове українське керівництво. Не змогли, не зуміли, адже були зобов'язані продумати і, головне, уявити всі можливі варіанти. Адже в цьому і полягає основне завдання керівництва. Полум'яні промови з трибун і фотографії з виборцями стоять на самому останньому місці.

Невміння або небажання включати свою уяву відкидає нас в архаїку. Замість того, щоб дивитися у майбутнє, ми починаємо оглядатися по сторонах, щоб підглянути щось у інших, або повністю повертаємося обличчям до минулого. Замість того, щоб представити як нам самим жити завтра, ми починаємо фіксуватися на тому, як інші жили вчора. Ми починаємо вибудовувати логічні ланцюжки, приплітаючи сюди і Київську Русь, і Запорізьку Січ, і Шевченко, і Бандеру, і так далі. Але же навіть у самому кращому випадку, коли в минуле дивляться історики-фахівці, які не піддаються спокусам ідеологій та пропарганди, все що то нам дає - розуміння звідки ми вийшли. Куди ми підемо залежить від нас самих, від нашої здатності побачити цілі і уявити засоби їх досягнення.

З цим в Україні проблеми. Українські лідери страждають хворобою аналогій. Концепції створення нової держави зазвичай зводяться до застосування досвіду інших країн на українському ґрунті. Як правило без детального вивчення причин первісного успіху нововедення, а покладаючись на те, що якщо щось у когось колись працювало, воно буде працювати у всіх і завжди. А так не буває. Тож Україні доведеться продовжувати намацувати свій шлях повільним і, часом, кривавим методом проб і помилок. Такою є плата за відсутність уяви.

Але Україні можно і треба допомогти. Сьогодні вона надає унікальну можливість почати з чистого аркуша створення нової країни посеред Європи. Історичний багаж, який часто заважає модернізації суспільства, в України мінімальний. З якою частиною історичного досвіду, отриманого за останні 200 років, українці не захочуть розлучатися? Царські циркуляри? Кріпацтво? Неприйняття українців як окремої нації? Голодомор? Корупцію останніх десятиліть? У українців більше, ніж у будь-кого, причин не жити минулим. Їм потрібно розбудувати майбутнє. Для цього його перш потрібно уявити.

Україна може стати полем діяльності не тільки для самих українців чи діаспори. Вона зобов'язана привернути до себе увагу людей з усього світу, у яких є нові, оригінальні ідеї в економіці, соціології та науці. Привнести революційні починання в усталену систему неймовірно важко. Напрацьовані за десятиріччя зв'язки між її елементами впливають не тільки на логістику організації економіки та суспільства, вони стають частиною національного менталітету, який так швидко не змінити. Досить поглянути на проблеми медичного страхування в Америці, щоб усвідомити трудність системних змін.

І тут Україна має несподівану перевагу. Їй необхідно міняти все. Не просто бажано, а саме життєво необхідно. Тут навіть спору не виникає. Крім зброї і грошей, їй потрібні ідеї, потрібна яскрава професійна уява. Україна - не Росія. Але вона й не Франція, не США і не Індонезія. Вона - Україна, така, яка є. І їй потрібні ідеї та проекти, які, враховуючи її національну специфіку, допоможуть перетворити її на сучасну, демократичну, ринкову державу, в якій однаково враховуються інтереси всіх громадян. Україна потрібна чесно сказати світові: "Ми несемо за собою тяжкий тягар минулого, ми боремося сьогодні, проливаючи піт, кров і сльози, щоб у нас було майбутнє. У нас немає достатньо досвіду і часу, щоб уявити собі цю українську будучність в усій її повноті. Ми закликаємо всіх людей з уявою взяти участь у створенні проекту 'Нова Україна', поділитися своїми ідеями і пропозиціями, і, можливо, деякі з них стануть підставою нової держави."

Можна до нескінченності сперечатися про те, яку політичну чи економічну модель повинна прийняти Україна. Але безперечно те, що у неї є шанс самій стати новою моделлю сучасного суспільства, вигаднного відповідно викликам 21 століття, століття високих технологій і високого інтелекту. Епоха великих держав скінчилася. Починається час високих суспільств.

Для цього Україні потрібні не просто реформи, а корінна трансформація засад. Образ України як ідилічного села, або індустріального міста належить минулому. Майбутнє належить тим, хто зможе адаптувати застарілу політичну і соціальну організацію суспільства до постійно зростаючим технологічним можливостям. Але це завдання не для еліти, бо еліта завжди консервативна. В українських умовах тільки громадський рух може вирішити завдання такої важливості, складності та новизни. Але саме такого досвіду українцям не позичати. Але його потрібно ввести у рамки політичного поля для того, щоб перевести ідею Майдану з області негативного протесту в сферу позитивної конструктивної дії. Процес українського відродження не відбудеться на основі ідеологічної риторики чи пафосних гасел. Він почнеться з організації, здатної запропонувати альтернативу майбутнього всім політичним партіям і силам.

І тоді Україна, - вигадана у минулому країна, - перетвориться на сучасну країну вигадки.

 

 

Дмитро Бергер письменник і музикант, який живе в Оттаві (Канада).
Пише політичну та історичну аналітику для українського інформаційного та аналітичного порталу "Хвиля".