Як метелики можуть зашкодити будівництву стіни Трампа

Перешкоди для прикордонної стіни президента Дональда Трампа не обмежуються чотирма стінами Конгресу. Оскільки для будівництва нових її ділянок необхідно розчистити територію, деякі землевласники, зокрема заповідник для метеликів, подали до суду з метою зупинити будівництво.

Маріанна Тревіно Райт сидить на лаві біля Національного центру метеликів і називає птахів на метеликів, які літають навкруги.

Фоном для її розповіді слугують інші звуки.

Гудіння гелікоптера американського Департаменту національної безпеки, що пролітає на головою. Агенти прикордонної служби, що їдуть на мотоциклах і квадроциклах, з обличчями, закритими масками і окулярами, і пістолетами в кобурах.

Шум вантажних автомобілів, що тягнуть за собою шини, вирівнюючи таким чином запилюжені дороги, щоб легше було помітити сліди контрабандистів.

Урядовий моторний човен з загрозливими кулеметами на палубі, що гуркотить річкою.

Центр метеликів, директором якого є пані Райт, розташований на 110 акрах поблизу південного кордону Техасу - району низовинних боліт та лісових чагарників, де існують різноманітні екосистеми, які є домівкою для найрізноманітніших мігруючих видів.

Крім того, він лежить уздовж річки Ріо-Гранде, яка формує понад 2 000 км кордону між США і Мексикою.

Це поставило малий, приватний екологічний заповідник у центр бурхливої ​​суперечки з приводу імміграції та національної безпеки, зокрема питання про те, де будувати - якщо будувати взагалі - обіцяну Трампом стіну на кордоні з Мексикою.

"Це зона війни, - говорить пані Райт. - Уряд хоче, щоб це виглядало саме так. Це все - театр. Тож їм потрібні і актори, і костюми, і реквізит".

Південний Техас - це ворота для всіх видів тварин, що зимують у Мексиці, а потім, коли стає тепліше, рухаються на північ.

Це також найближчий до Центральної Америки регіон США, куди все більше людей тікають від бідності та політичного насильства, щоб шукати притулку в США.

Битва за прикордонні території

Поблизу місця, де пані Райт розповідала про птахів, через центр метеликів проходить широка дамба з гравійною дорогою. Саме тут уряд США хоче побудувати нову ділянку стіни, користуючись своїми широкими повноваженнями щодо конфіскації приватної власності для громадського користування.

Директорка заповідника вказує, що прикордонний патруль вже побудував на дорозі масивні ворота. Наразі вони не з'єднані з іншими ділянками огорожі та є більш символічною, аніж утилітарною спорудою. Однак це може змінитися.

Пані Райт відходить убік, пропускаючи ще одну вантажівку прикордонного патруля. Люди у зеленій формі, що знаходяться всередині, посміхаються і ввічливо махають руками.

"Вони це роблять тільки тому, що знають, що ви зі ЗМІ", - пояснює вона.

Її стосунки з урядовим персоналом, які перетворили її маленький шматочок Техасу на квазі-мілітаризовану зону, зазвичай не такі дружні, каже директорка.

Пані Райт розповідає, як одного літнього дня 2017 року вона виявила п'ять приватних підрядників з бензопилками та важкою технікою, які пиляли кущі та дерева вздовж дороги, що проходить за півтори милі від дамби до берегів Ріо-Гранде.

Після короткого суперечки вони пішли, але за кілька тижнів до її офісу без попередження прибув представник уряду.

"Він прийшов з плакатами із планом прикордонної стіни і сказав мені, що вони будуть будувати її на землі, яка належить нам", - згадує пані Райт.

За планом, уздовж переднього краю дамби мала бути розміщена 18-футова вертикальна бетонна плита. На ній мала бути 18-футова сталева огорожа разом із 22-футовою системою освітлення, що має горіти всю ніч. Поточна двосмугова дорога мала бути розширена до шести смуг.

"І коли підрядники повернуться, - згадує вона слова чиновника, - з ними будуть люди у зеленій формі (Прикордонний патруль. - Ред .). Тож озброєні федеральні агенти на приватній території будуть охороняти комерційних підрядників".

Пані Райт хвилює той вплив, який запланована прикордонна стіна може мати на фауну її заповідника.

Деякі птахи та метелики зможуть пролетіти крізь або понад сталевими плитами, але не всі.

А наземні тварини, такі броненосці та змії і ящірки, що знаходяться під загрозою зникнення, опиняться у пастці за стіною, коли Ріо-Гранде буде розливатися. Крім того, природне середовище існування різних тварин буде знищено для створення "зони виконання робіт" з будівництва стіни.

Після зустрічі з урядовим агентом пані Райт почала багаторічну серію судових битв, щоб перешкодити уряду США побудувати стіну на приватній власності центру.

Вона стала героєм для екологів та проіміграційних активістів, а також мішенню агресії деяких прихильників Трампа та його стіни.

У сувенірному магазині центру поряд із дрібничками та книгами, пов'язаними із комахами, тепер продаються також тематичні матеріали про боротьбу за майбутнє центру та футболки "Ay Mariposa" із лозунгом "Битва за кордони". Зокрема завдяки цьому вдалося зібрати понад 100 тис. доларів США на оплату юридичних послуг для центру.

"Ми судимося щодо порушення Закону про національну екологічну політику (NEPA) і Закону про вимираючі види і фактично щодо захоплення нашої приватної власності, а також численних інших войовничих дій з боку прикордонного патруля", - говорить пані Райт.

У центрі подали документи про свої наміри до суду. Потім - фактичний позов. А потім… нічого. Жодної відповіді від федерального уряду і жодного судового розгляду більше року.

Зрештою минулого місяця, коли підрядники привезли важку будівельну техніку на їхню територію, центр видав тимчасовий наказ про обмеження доступу.

Обладнання забрали, але 14 лютого федеральний суддя у Вашингтоні відхилив позов.

На думку судді, Департамент внутрішньої безпеки дав належні пояснення щодо усіх законів про охорону навколишнього середовища та культурних здобутків, які, на думку адвокатів центру, порушує будівництво стіни. Інші можливі порушення не можуть бути оскаржені доти, доки уряд не розпочне власне будівництво стіни.

Пані Райт та її юридична команда подали апеляцію і чекають, коли уряд зробить свій наступний крок.

У лютому Конгрес виділив $1,4 млрд на будівництво стіни. Законодавці, однак, зазначили, що ці кошти не можуть бути використані для будівництва на території Центру метеликів, заповідників дикої природи, католицької церкви та деяких інших приватних об'єктів, які стали відомі своїм протистоянням будівництву.

Ці обмеження, втім, не поширюються на гроші, які адміністрація Трампа вивільнила завдяки нещодавній заяві президента про надзвичайну ситуацію, через що існують побоювання, що порятунок Центру метеликів може бути лише тимчасовим.

Тім Бікен, один з юристів центру, каже, що вони будуть готові до повернення будівельників.

Він стверджує, що секретар з питань внутрішньої безпеки Кірстьєн Нілсен не проконсультувався належним чином із землевласниками, перш ніж нівелювати федеральні закони і правила, які зазвичай застосовують до таких великих будівельних проектів.

"Ми хочемо, щоб вони виконували ці закони, діяли більш свідомо і думали про шляхи захисту інтересів центру", - каже пан Бікен.

Таку стратегію вже з певним успіхом використовували - 63 рази, за підрахунками Washington Post - щоб заблокувати інші кроки адміністрації Трамп, зроблені без виконання належних процедур.

Це - технічний аргумент, але якщо він спрацює, то виграє для центру трохи часу.

Стіна, а не рішення

Пані Райт каже, що за шість років роботи у Центрі метеликів вона особисто бачила лише три невеликі групи мігрантів без документів, які йшли через його територію.

Цифри уряду США натомість свідчать, що нижня частина долини Ріо-Гранде стає все більш популярною точкою переходу кордону для сімей та дітей без супроводу з Центральної Америки, які шукають притулку в США.

З жовтня по лютий Прикордонний патруль затримав на території США 58 032 сімей, що на 209% більше, ніж за аналогічний період минулого року.

Хоча Дональд Трамп рекламував стіну як спосіб гарантування безпеки кордону з перших днів своєї президентської кампанії, спалах несанкціонованих перетинів додав його закликам нагальності - за підтримки республіканців та їхніх прихильників.

"Я абсолютно впевнений, що прикордонна стіна необхідна", - говорить Хоакім Ернандес, бізнесмен з Мак-Аллена, штат Техас, який є президентом місцевої організації молодих республіканців.

"У деяких районах необхідно допомагати контролювати рух транспорту та допомагати агентам Прикордонного контролю виконувати їхню роботу із затримання нелегальних іммігрантів", - додає він.

Він попереджає, що якщо стіну побудують на більшій частині долини Ріо-Гранде, але залишать прогалини у таких місцях, як Центр метеликів, то ці відкриті ділянки стануть улюбленими пунктами незаконного перетину кордону - внаслідок чого збільшиться рух транспорту, що призведе саме до тієї мастабної екологічної шкоди, якої захисники центру сподівалися уникнути.

Можливо, так і сталося б - але є одне невелике ускладнення. Стіна - навіть уздовж усієї долини Ріо-Гранде у південному Техасі - не вирішить поточну проблему імміграції.

"Наша стіна часто знаходиться на відстані милі або навіть більше від річки, по якій проходить реальний кордон", - каже Джим Дарлінг, мер Мак-Аллена. Якщо її побудувати ближче, її буде затоплювати під час розливів ріки.

Щойно мігранти перетинають річку, продовжує він, вони мають право на отримання політичного притулку, яке має розглядати американський суд.

В інших частинах США - таких, як Каліфорнія - уряд будує стіни прямо на кордоні, заважаючи потенційним мігрантам ступити на американську землю.

У Ріо-Гранде, однак, незаконні перетини кордону не закінчаться, доки не зміниться закон США про надання притулку - і ті, хто тікають з Центральної Америки, знатимуть про ці зміни і про те, що просто потрапити на сушу вже буде недостатньо.

Нинішня система спонукає більшу кількість потенційних мігрантів уникати таких місць як Тіхуана на кордоні з Каліфорнією і вирушати до Техасу, попри те, що суміжний мексиканський штат Тамауліпас досі бореться із насильством і впливом наркокартелів.

Всесвітній центр птахів в Ідальго, штат Техас, наочно демонструє майбутнє, яке може чекати на Центр метеликів.

Його територія все ще приваблює спостерігачів за дикою природою - з біноклями на шиї та таблицями із назвами тварин у руках. Канал з'єднує Ріо-Гранде зі старою насосною станцією, яка колись постачала воду сільськогосподарським полям на півночі.

Раніше ця станція була символом зв'язку регіону з водами Ріо-Гранде - та його залежності від них.

Тепер доступ до річки є лише через вузьку дорогу в дальньому кінці каналу. Рештою території проходить така ж стіна, яку обіцяє побудувати Трамп.

Річкова дамба - це суцільна вертикальна бетонна стіна. У місцях, де бетон не дуже високий, над ним здіймається іржаво-червона загорожа. А проміжки, де немає сталі, заповнює колючий дріт.

Масивні електронні ворота поруч із насосною станцією виглядають так, ніби вони - із парку Юрського періоду і здатні затримати розгніваного тиранозавра.

По всій огорожі розставлені камери, а на іншому кінці, де дорога вигинається до річки, прикордонний патруль спостерігає за територією з пересувної сторожової вежі з тонованими вікнами.

Стіна стала своєрідною принадою для туристів, зокрема тих, хто, можливо, прийшов споглядати за птахами або ж відвідати місцевий музей.

Тереза ​​Руес з Айови, яка проводить зиму у теплому південному Техасі зі своїм чоловіком, зупиняється біля величезних воріт і каже, що вона схвалює будівництво стіни.

"Я не хочу говорити про це, але я думаю, що нам це потрібно", - каже вона, додавши, що іммігранти, які перетинають річку, можуть принести до США хвороби.

"Але я співчуваю дітям", - продовжує вона.

Нижче по гравійній дорозі молода пара - Ітіель Круз та Керен Товар, з сусідніх техаських міст - також з цікавістю роздивляються бетон, сталь і колючий дріт.

Вони кажуть, що не мають чіткої думки про те, добре це чи погано, але їм не подобається вся негативна увага, прикута до їхнього регіону через дебати щодо кордону.

"Ми нещодавно були в Г'юстоні, і як тільки люди чули, що ми з долини, так одразу починали нас питати, чи бачимо ми багато злочинів та чи багато приїздить людей", - розповідає Круз.

Однак насправді, згідно зі статистикою, передмістя Мак-Аллена мають найнижчий рівень злочинності за 34 роки - і протягом останніх дев'яти років цей показник стабільно падає.

Начальник міської поліції Віктор Родрігес пов'язує такий успіх із ресурсами, які федеральний уряд виділив прикордонним містам - і побудована прикордонна стіна є лише частиною з них. Найбільш цінним ресурсом, який вони отримали, за його словами, є люди. Кількість агентів прикордонної служби в регіоні долини Ріо-Гранде зросла з 392 у 1994 році до понад 3100 сьогодні.

"Люди можуть арештовувати, люди можуть затримувати, люди можуть зупиняти, - говорить пан Родрігес. - Огорожі і стіни цього робити не можуть".

Водночас він каже, що Мак-Аллен і сусідні міста не перебувають у кризовому стані.

Незважаючи на те, що у них спостерігався сплеск нелегальних мігрантів, на яких витрачались певні міські ресурси, шукачі притулку не залишаються в цьому районі. Вони відправляються на північ і схід, де є робочі місця, а також живуть їхні друзі і сім'ї.

Спогади про річку

Туманного ранку в середині березня, трохи нижче за течією Ріо-Гранде від Центру метеликів, Сандра Ліл із сином Едгаром сидять на березі річки і рибалять.

Парк Анзальдуас розташований у точці, де вже побудована прикордонна стіна переходить у лише заплановану стіну. Це тиха місцина із зеленою травою, деревами, столами для пікніка, барбекю і причалами для човнів.

Напередодні ввечері понад 300 мігрантів перетнули річку на південь від парку, де їх швидко взяв під варту Прикордонний патруль. Проте зараз усе тихо.

З мексиканського боку також є парк, до нього лише сто метрів. Люди там також ходять на риболовлю, і коли вітер дме на схід, то можна почути відлуння музики, яку там грають.

Пані Ліл каже, що любить проводити час зі своїм сином біля річки. На її думку, проводити час на свіжому повітрі набагато цікавіше і корисніше, аніж вдома.

Жінка переживає, що стіна відріже їх від річки, і у її сина вже не буде спогадів про риболовлю чи відвідини Центру метеликів.

"Ми беремо дітей на риболовлю, вони бачать природу, Мексику, яка зовсім поруч, - каже вона. - Я не хочу, щоб замість цього вони запам'ятали велику стіну, яка нас розділяє".

Саме такі побоювання, за словами режисера Бена Мастерса, він чув уздовж усього американсько-мексиканського кордону. Вони з друзями подорожували уздовж Ріо-Гранде від Ель-Пасо до Мексиканської затоки на каное, на конях і на гірських велосипедах, фільмуючи свою подорож для нового документального фільму "Річка і стіна".

"Я бачив, що у місцях, де є стіна, люди не почуваються комфортно, - говорить пан Мастерс. - Між річкою та стіною - нічийні землі, а біля самої стіни їх постійно переслідує прикордонний патруль. Знаєте, це не те місце, де людям хотілося б відпочивати".

Пан Мастерс також відзначає іронію у тому, що у 1840-х роках США вели війну із Мексикою саме за те, щоб отримати доступ до Ріо-Гранде, єдиної великої водойми в регіоні.

Тепер країна по суті віддає цю землю.

За законом, уряд США не може використовувати стіну, щоб перекрити американцям доступ до їхньої приватної власності. Для будь-кого - фермерів, домовласників, відвідувачів церков або спостерігачів за птахами - прикордонний патруль зобов'язаний будувати ворота по всій довжині прикордонної стіни, щоб громадяни США могли прийти і піти, коли їм заманеться.

Пані Райт із Центру метеликів обіцяє дати коду доступу до воріт кожному з 30 тисяч щорічних відвідувачів та членів заповідника.

Реальність, однак, полягає в тому, що стіна - з її сталлю, бетоном і колючим дротом, під пильним оком урядових агентів - може стати не лише фізичним бар'єром, але й психологічним.

Саме на цьому пані Райт наголошує у своєму позові - що стіна створює більше проблем, ніж вирішує.

Уряд, за її словами, має подбати про людей і тварин, які живуть уздовж Ріо-Гранде.

"Ми цінуємо річку, - говорить пані Райт. - Ми знаємо, що це надважливий ресурс, і не лише природний - вона важлива для торгівлі, для економіки, для стосунків, які ми підтримуємо з людьми з іншого боку".

Питання в тому, чи погодиться із цим суддя.