Як закарпатський сирота став успішним американцем

Історія закарпатського сироти, який живе і працює в Америці. Життєва історія 34-річного закарпатця Максима Олага непересічна – може потягнути не тільки на журналістську статтю.

Хлопець зростав сиротою, рідних батьків в очі не бачив, у документах зазначено «батьки невідомі», записаний «Петрович», одружився із старшою на 10 років американкою, вже п’ятий рік живе і працює у Вашингтоні. Максим пропагує в Америці українці танці. Це коротко.

Життєву історію юнака дізнавалася Тетяна Грицищук.

Народився Максим 25 липня 1981 року в Мукачеві. У пологовому будинку мати покинула щойно народженого сина. За місяць немовля перевезли до Свалявського дитячого будинку, де хлопчик перебував до трирічного віку. Наступні три роки – у Виноградівському дитячому будинку. В семирічному віці був переведений до Перечинської школи-інтернату, де навчався 9 років. Учитись не дуже хотів, був «середняком», але дуже любив співати і танцювати – гени давалися взнаки. Цей талант розвивали в хлопцеві Ірина Судакова та Ліля Усатая. Середню освіту здобув у Великоберезнянській школі-інтернаті. В Ужгородському ПТУ № 5 вивчився на автомеханіка. У цьому навчальному закладі працевлаштувався слюсарем-сантехніком. Через п’ять років звільнився, бо вирішив іти далі, розвиватися, здобути вищу освіту, досягнути успіху в житті – вступив на заочне відділення юридичного факультету УжНУ. Рік працював охоронцем приватної фірми. Випадково натрапив у газеті на оголошення про прийом на роботу в драматичний театр. Головна умова – талант, освіта та досвід роботи не обов’язкові. Хлопець відчув, що це шанс. По допомогу звернувся до Лілії Костянтинівни. Завдяки її лобі Максима прийняли на роботу в обласний храм Мельпомени. Тут він пропрацював сім років на різних посадах: актора, звукорежисера, костюмера.

2008 року до Перечина приїхала Шіла Слемп із США, яка 15 років займалася волонтерською діяльністю, працювала з різними неурядовими організаціями щодо розвитку громади. «Познайомилися ми в фонді «Опіка», куди її привели і сказали, що вона працюватиме з нашою організацією, – розповідає Максим кореспонденту «Карпатського об’єктива». – Ірина Судакова, яку я досі називаю мамою (вона справді стала у моєму житті найріднішою людиною, вдома у неї я жив 13 років), відзначала ювілей у ресторані «Перечин». На гостину трохи запізнився, бо затримався на роботі в Ужгороді. Серед запрошених була й Шіла. Коли гості почали розходитися, Ірина Іванівна запитала хлопців, хто зможе провести американку до хати, де вона проживала на той час. Година була пізня. Зима, сніг, мокро. Іти треба було хвилин 20. З усіх гостей я виявився найтверезішим, тож погодився провести дівчину додому. Відтоді почали зустрічатися». Через два роки, 30 жовтня 2010-го, одружилися, повінчалися в Перечинському Свято-Миколаївському греко-католицькому храмі.

– Чим зачарувала тебе Шіла, адже вона старша на десять років?

– Привабила добротою, відвертістю, щирістю, мудрістю. Шіла вміє терпіти і вчитися, я їй допомагав краще опанувати українську мову. А вона мені допомагала з англійською. Шіла написала проект, на нього дали добро. Улітку 2011 року 12 учасників групи «Сюрприз» фонду «Опіка» поїхало до США представляти Україну на святкуванні 50-річчя Корпусу миру. – Ми мали виставу на 45 хвилин, в якій показали на прикладі Шіли, як працюють волонтери в Україні, з якими проблемами стикаються, – каже Максим. – Шіла жила на Київщині, де спілкувалася літературною мовою. А коли була направлена на Перечинщину, то стикнулася із проблемою, адже у нас говорять діалектом, а вона не розуміла. Місяць пробули у Вашингтоні, виступали щодня. Було дуже спекотно. Потім українська діаспора зробила для нас подарунок – ми відпочивали в Нью-Йорку, побували в українському селі Суїзівка, жили в сім’ях.

Максим зізнається, що протягом цілого місяця психологічно готувався, що залишиться за тридев’ять земель без багаторічних перечинських друзів:

«Мені не було важко адаптуватися до нової культури, середовища. З мовою теж не виникало проблем, бо на побутовому рівні я вже її опанував. Перший рік мені було трохи важко, сумував, листувався з друзями у соцмережах, щотижня дзвонив у Перечин, годинами розмовляли. Наразі телефоную чи по скайпу спілкуюся із перечницями раз на місяць, аби почути їх, побачити, дізнатися новини».

У США Шіла ще раз одягнула весільну сукню – таке було бажання батьків.

Перші два місяці молодожони жили у них. Вони колишні педагоги: мама – вчитель початкових класів, батько – вчитель історії, тепер пенсіонери. Потім два місяці жили в тітки. Згодом Шіла працевлаштувалася на нову роботу – в Міністерство лісу. Подружжя переїхало до Вашингтона, де винайняло однокімнатну квартиру за 1200 дол. на місяць. Тут наразі й проживають, планують найближчим часом придбати власне житло. Максим працює по суботах у недільній українській школі імені Т.Шевченка. 150 дітей віком від 3 до 17 років навчає українських та закарпатських танців. За годину отримує 22 долари. Займається 7–8 год. на день. У місяць заробляє в середньому 540 доларів.

Підзаробляє тим, що готує обіди для колег Шіли. Серед страв – борщ, голубці. Є учасником гурту «Карпатія», який пропагує українську культуру. Другий рік поспіль Максим навчається на професійного шеф-кухаря. За навчання не платить.

Вашингтона має благодійні школи на зразок наших коледжів, де навчають різних спеціальностей. Улітку отримає диплом. Готується також до екзамену, аби одержати громадянство США. У Перечин приїжджає щороку на два тижні. Зупиняється в Ірини Судакової. Шіла Слемп закріплена за Європою, Україною, Прибалтикою. Завдяки роботі часто буває в різних країнах світу. Разом з іншими учасниками делегацій поводить тренінги, навчання щодо розвитку зеленого туризму, рекреації, пропагує збереження рідкісних тварин, рослин. У Шіли є ще сестра, працює лікарем, та два брати – один журналіст на радіо, другий – комп’ютерник у госпіталі.

Фото з архіву Максима Олага