Житель Севастополя порівняв результати "повернення Криму" з очікуваннями

Житель Севастополя Дмитро Ковальчук рік тому відчував ейфорію від повернення Криму додому в Росію. Зараз він порівняв результати з очікуваннями і закінчив свій аналіз словами «ми просрали свій шанс». Ось докази:

Рівно рік тому Крим і Севастополь стали новими суб'єктами Російської Федерації. До даної події я ставлюся як до чинника «зовнішнього середовища» - щось, на що ти не можеш вплинути, але зобов'язаний враховувати в плануванні (бізнесу, життя та ін.). Обговорювати законність / доречність / правдивість / справедливість референдуму та його результатів не збираюся.

На наступний день, 19 березня 2014 року, я опублікував пост, в якому описував мої очікування від цього нового «зовнішнього середовища». Аналізом було займатися недоречно - ейфорія абсолютно притупляла свідомість (від того цікавіше було зараз все це перечитати - який же я був наївний (списую все знову ж на ейфорію).

Але ось минув рік, і хочеться провести аналіз за схемою: очікування / реальність. За велику кількість букв заздалегідь приношу вибачення.

Управління містом

Нещодавно вийшов фільм «Крим. Шлях додому». З нього севастопольці з подивом для себе дізналися що «Російська весна», виявляється, почалася в столиці Криму в ніч з 26 на 27 лютого 2014 з захоплення будівлі Верховної ради спецназом ГРУ. Про те, що ще 23 лютого 30 000 севастопольців (у трьохсоттисячному місті), включаючи вашого покірного слугу, вийшли на площу вирішувати свою долю, все якось забули. Адже саме ми були основним драйвером тих подій, і причина проста:

Севастополь був винятковим, особливим містом України, єдиним у своєму роді. За 23 роки нам відмовляли у праві вибирати свого мера, управляти своєю власною територією. Глав міста нам присилали з Києва, і відповідали вони не перед городянами, а перед президентом. І жоден, підкреслюю - ЖОДЕН президент України не давав нам цього права, вважаючи нас, мабуть, людьми другого сорту.

23 лютого ми сказали «ДОСИТЬ» і самі призначили собі мера. Природно, ми всі були впевнені, що це право ми вже ніколи не втратимо: поганий або хороший - але градоначальник буде вибиратися городянами і відповідати перед ними ж.

Проте вже в квітні 2014 нам прислали нового керівника - адмірал-губернатора Меняйло. Своєю некомпетентністю і вражаючою жадібністю власної команди з Новоросійська він практично відразу налаштував проти себе все місто. Уже в серпні за результатами передвиборчої соціології його рейтинг становив 13 відсотків !!! З тих пір він тільки косячить - в грудневому пості я про це вже писав. З тих пір додалися ще, включаючи чудо-націоналізацію (але про неї трохи пізніше). Так що сьогодні, я думаю (соціологію не бачив), його рейтинг взагалі негативний - але кого це хвилює? Відповідає то він у кращому випадку перед своїм патроном - Белавенцевим, а ніяк не перед нами.

Міське господарство

Ще рік тому була прийнята парадигма: 23 роки в Севастополі нічого не робилося, нічого не вкладалося і т.д. В принципі, ідея правильна, якщо почати посилено вкладати гроші в інфраструктуру і говорити - ось подивіться, як все змінилося.

Однак щось пішло не так. Раніше ми лаяли заплаточний ремонт, але грошей-то не було - доводилося задовольнятися малим. Хоча навіть у злиденній Україні за останні пару років, при губернаторі Яцубі, був побудований цілий ряд серйозних інфраструктурних об'єктів (причому часто з нуля).

І ось минув рік. У жовтні-грудні в деяких місцях (не найгірших) поклали тонкий шар нового асфальту. Іноді доходило до того, що на абсолютно новій дорозі з відмінним покриттям знімали тонкий шар і клали новий, звітуючи про кілометри відремонтованих доріг. Варто відзначити, що намагалися відремонтувати і пару невеликих дійсно поганих ділянок - проте роботи там досі не завершені (все це потребує окремого великого посту з фотофіксацією, можливо, займуся цим трохи пізніше).

Схоже, на ці потьомкінські села були витрачені всі гроші. Раніше при появі найменшої тріщинки її заливали бітумом або клали латочку - і все рівно. Тепер у нас немає взагалі НІЯКОГО ремонту. Якщо раніше у кожного водія в голові був короткий список відверто поганих доріг - то тепер ще коротший список доріг хороших. Всі інші перетворилися на суцільне мінне поле, і це зрозуміло - якщо нову маленьку ямку не заробиш, то через тиждень це буде вже яма, а через 2 - дуже велика яма.

Деякі, звичайно, вірять що це все робиться спеціально, щоб потім все поміняти одним махом, але вибачте мене за скептицизм - такими темпами скоро доведеться все місто закочувати в асфальт.
Повертаючись до парадигми - виходить, що в злиденній Україні в місто не вкладалося взагалі ні копійки і все працювало, а в багатій Росії за рік все прийшло в повну непридатність. Незрозуміло.

Соціальна інфраструктура

У мене не було ілюзій з приводу різкого зростання рівня життя в місті - це було швидше очікуванням пенсіонерів і бюджетників (помилковим, як з'ясувалося), але я очікував як мінімум збереження рівня якості життя (а в ідеалі поліпшення). На ділі все виявилося злегка інакше.

Нещодавно донька перехворіла застудою - пішли в поліклініку. У таке пекло я давно не поринав. Раніше хвору дитину з температурою приймали без черги, без запису - через окремий бокс.

Тепер - запис. У понеділок вранці змогли записатися тільки на четвер. Гаразд (хоча який сенс у такій допомозі?) Талончик на 10:30. Підійшли вчасно, але виявилося, що на одну дитину виділено 5 хвилин, лікарі не встигають оглядати - не пройшов ще навіть талончик на 9:35. У приміщенні 4 на 4 метри людей набито як оселедців у бочці, половина дітей хворі. Зв'язуватися з міською системою охорони здоров'я бажання тепер немає ніякого.

Другий момент, який зачіпає мене особисто - з 1 січня введена плата за харчування дітей у дитячому садку. Кхм ... Тобто в злиденній Україні грошей на дітей вистачало, а тут немає ... Незрозуміло. Грошики, звісно, ​​невеликі, поки буде виходити від 1,5 до 2 тис. рублів на місяць залежно від садочка. Але перепрошую, середня з/п по Севастополю - в районі 13 тис рублів. Питань ще дуже багато - але для їх освітлення потрібен знову ж окремий пост.

Націоналізація

У Криму, як відомо, націоналізували більше 250 підприємств, але власне від товариша Аксьонова (деякі чомусь називають його одним з героїв фентезі) іншого я й не очікував. У Севастополі ж ситуація інша: А.М. Чалий сам підприємець і чудово розуміє, що є неможливим залучення приватних інвестицій в регіон, де можлива націоналізація. Однак у нас же є адмірал-губернатор, якому, схоже, інвестиції не потрібні. У ніч (чому в ніч?) на 28 лютого він збирає термінову нараду уряду і вимагає до ранку сформувати список. Коли наступного дня список був пред'явлений законодавчим зборам, депутати були злегка шоковані. Там було 35 «стратегічних» об'єктів (насправді 70). Велика частина підприємств - приватні, багато належать севастопольцям, включаючи Рибоконсервний завод, Югрефтрансфлот, виноробні підприємства. Багато - ВАТ, у багатьох в числі власників трудові колективи. Це жесть. ЗК справедливо проект такого рішення заблокувало, проте адмірал-губернатор не розгубився і своїм «вольовим» рішенням таки підписав постанову уряду без санкції ЗК. Чомусь список був скорочений до 5 об'єктів. Кхм - а решта 30 це що? Чисто під шумок хотіли хапнути?

Російське місто XXI століття

Я вважав, що Севастополь має всі шанси стати російським якщо не Сан-Франциско (не та кліматична зона), то як мінімум Ванкувером. Чи можливо це сьогодні? Вибачте мене за скептицизм, але щось віриться в це насилу.

І справа тут не тільки і не стільки в західних санкціях (хоча списати все на них дуже просто). Якщо перечитати все вищенаписане, стає зрозуміло, що привабливості нам не додалося за цей рік, і виною тому вибудовувана система безправ'я городян і безвідповідальності чиновників. Все інше - лише наслідок. Так, санкції підливають масло у вогонь (сам в січні позбувся роботи в IT-компанії через горезвісного Executive Order), але це не головне. Сучасна економіка - економіка міст, а не країн. А основний капітал в сучасній економіці - людський, і саме за нього міста конкурують один з одним.

Місто просто зобов'язане бути привабливим для молодих і не дуже, заповзятливих і креативних, діяльних і компетентних людей.

Ми спалахнули як іскра! Ще влітку величезна кількість людей рвалося до Севастополя будувати новий світ, вірячи, що тут все може бути зроблено правильно. У нас був карт-бланш на будівництво нового російського міста XXI століття. Але, схоже, ми (всі ми) його просрали.

Дмитро Ковальчук

Фото: Віталій Фоменко.