Кримські татари у Львові: Життя на валізах чи новий дім

Від початку окупації Криму до Львова перебралося близько 2000 кримських татар. Від інших вимушених переселенців вони відрізняються, насамперед, тим, що крім проблем з пошуком роботи і житла, їх турбує питання збереження власної культурної і релігійної ідентичності, повідомляє UaPost з посиланням на проект zik.ua - tatars.

«Не всі переселилися одразу після анексії, це відбувалося протягом усього часу. Багато людей приїхало ще в перші дні березня.

Потім після так званого «референдуму» була велика хвиля переселенців. Тепер немає такого масового переїзду з Криму, щотижня переїжджає до десяти осіб. Але зараз у Криму почалася третя хвиля репресій проти кримських татар і взагалі людей з проукраїнською позицією, що, відповідно, може спровокувати третю хвилю переселення. Крім того, новий виток міграції може спричинити економічний спад на півострові та можливий призов молодих хлопців у російську армію. Тобто ситуація у Криму, на жаль, погіршується, і люди готові виїжджати», – розповідає Алім Алієв, співзасновник ініціативи «Крим SOS» і керівник її західноукраїнського офісу, громадський активіст та медіа-консультант.

Алім Алієв розповідає про ініціативу «Крим SOS» під час журналістської конференції у Львові. Фото: Роман Балук/ZIK

Сам він мешкає у Львові вже кілька років  і жартома називає себе «кримськотатарським бандерівцем». Ініціативу Крим SOS вони разом з друзями запустили ще 27 лютого 2014 року, у перший день окупації Криму. Одразу ж вирішили допомагати не тільки кримським татарам, а й кримчанам різних національностей. А після того, як почалася війна на Донбасі, допомагають всім переселенцям, не ділячи їх на «своїх» і «не своїх». «Більше того, в різних культурологічних проектах ми активно залучаємо і львів’ян. Важливо, щоб ми не закривалися одне від одного, щоб українці з різних регіонів більше дізнавалися одне про одного, адже ми не хочемо ніяких конфліктів», – каже Алім Алієв.

За його словами, у Львові переселенців зустріли добре, особливо це стосується самих мешканців, які багато допомагали ще на самих початках.

«Для нас стоїть питання, як інтегруватися в це середовище, але не асимілюватися»

«Міська влада абсолютно відкрита, йде на комунікацію. У нас хороші  відносини з управліннями освіти і культури, є діалог з управлінням соціального захисту. Але все-таки система не працює так ефективно, як би ми хотіли. У чому є найбільша проблема, так це в тому, що подекуди є відповіді на деякі тактичні питання, але немає стратегії, що робити», – зазначає він.

Алім Алієв. Фото: Роман Балук/ZIK

Стосовно кримських татар, то вони розселені по Львову та області, тобто якихось місць компактного проживання немає. Хтось шукає роботу самотужки, хтось – через центри зайнятості. Допомагають також громадські асоціації і бізнес-асоціації. Стосовно того, чим займаються кримські татари у Львові, якоїсь узагальненої картини нема – сюди перебралися люди різних професій. Є ті, хто вдома у Криму займався землеробством, є хто, наприклад, працював у ресторанній сфері, є й діячі культури. Дехто вже зумів перенести свій бізнес до Львова або ж започаткувати тут нову справу. Але через провали у законах цей процес дуже тривалий і вимагає багато зусиль, зазначають у «Крим SOS». «Кримські татари, на відміну від більшості інших переселенців, кажуть, що повернуться до Криму. Тому вони не продають нерухомість на півострові – ну, зараз взагалі безглуздо продавати. Переважно залишають когось доглядати за цим майном чи заселяють квартирантів. Це, напевно, історична пам’ять. Коли кримських татар депортовували в 1944 році, то вони в місцях депортацій фактично жили на валізах – завтра ми повернемося до Криму, казали вони. Ще одна відмінність – це збереження ідентичності. Для кримських татар важливими є житло, робота і якісь соціальні гарантії, водночас основним питанням є збереження нашої ідентичності, нашої мови, релігії і культури. Тому ми намагаємося проводити різні культурні заходи, різні лекторії, щоб пояснювати львів’янам, хто такі кримські татари, і самим кримським татарам не давати забути, хто вони. Тобто для нас зараз стоїть питання, як інтегруватися в це середовище, але не асимілюватися, зберегти самих себе», – пояснює Алім Алієв.

Алім Алієв у львівському офісі ініціативи «Крим SOS». Фото: Роман Балук/ZIK

За рік у Львові кримські татари започаткували кілька різних ініціатив. Так, у невеличкому офісі «Крим SOS» в провулку Крива Липа зараз туляться одразу кілька громадських рухів. Там проводяться мовні курси, також на зустрічі регулярно збираються кримськотатарські студенти. Проте в планах – створити повноцінний культурний центр. На сьогодні вже є створена громадська організація «Кримський  дім у Львові» і ведуться пошуки приміщення, де вона могла би розмітитися.

«Це називатиметься кримськотатарський культурний центр «Кримський дім у Львові». Там, в основному, будуть реалізовуватись освітні і культурні проекти, деякі з них ми вже почали», – зазначає співзасновник «Кримського дому», директор агенції Real Music Life Халіл Халілов.

Халіл Халілов. Фото: Роман Балук/ZIK

«Є інформаційна і культурна блокада стосовно материкової частини України, можна втратити культурний зв’язок між кримськими татарами і Україною»

Він розповідає, що вирішив виїхати з Криму, коли почалася окупація і постала необхідність отримувати російське громадянство: «Я з цим був абсолютно не згоден. Я займався організацією концертів – в основному фольклорних кримськотатарських і джазу – і зрозумів, що в Криму це все зупиняється, причому не просто концерти, а взагалі розвиток культури. Стали закриватися ансамблі, різні культурні інституції. Тут, у Львові, я продовжую цю роботу, щоб зберігати і розвивати нашу культуру. Є проект, який я задумав під час окупації, – «Музичні колаборації». Оскільки в Криму зараз існує інформаційна і культурна блокада стосовно материкової частини України, можна втратити культурний зв’язок між кримськими татарами і Україною. Тому в цьому проекті беруть участь українські та кримськотатарські артисти і найчастіше в одному номері звучить і кримськотатарська, і українська музика. Таким чином ми хочемо зберегти зв’язок між нашими народами. У багатьох проектах нам дуже допомагає директор і засновник мистецького об’єднання  Маркіян Іващишин. Раніше я з ним не був знайомий, але багато читав про нього, і він для мене він завжди був таким собі двигуном культури не лише Львова, але й усієї України. Коли я приїхав до Львова, в мене була мрія з ним познайомитися. От ми й познайомилися і навіть зараз працюємо разом».

Окрім того, Халіл Халілов відкрив у Львові Школу джазу, де проводять уроки як для дітей, так і для дорослих. Він каже, що бачить для цього напрямку майбутнє у Львові: «Думаю, що це перспективно, тому що тут, в принципі, є таке джазове середовище і воно може розширюватися».

Халіл Халілов під час занять у організованій ним джазовій школі у Львові. Фото: Роман Балук/ZIK

Кримські татари у більшості сповідують іслам, і у зв’язку з цим для кримськотатарської спільноти у Львові дотримання своїх релігійних традицій – одне з найважливіших питань для збереження власної ідентичності.

Ще у вересні 2014 року у Львові була створена мусульманська кримськотатарська релігійна спільнота «Їхсан», що у перекладі означає «щирість». «Це організація для налагодження діалогу. Ми її створили для інституалізації того, що ми є тут, що у нас є община, щоб ми могли працювати з місцевим середовищем і ознайомлювати львів’ян з нашою традицією та культурою. Ми хочемо зняти стереотипи, які існують щодо мусульман. Наприклад, що мусульманство несе якусь небезпеку, адже острах стосовно іншої культури виникає саме через незнання. За цей рік у Львові в нас не було жодного негативного випадку. Особливо на перших порах львів’яни дуже тепло і гостинно нас прийняли, розуміючи нашу ситуацію. Серед простих людей було розуміння, турбота і бажання допомогти. Ми це дуже цінимо і дуже поважаємо», – зазначає Ернест Абкелямов, голова мусульманської кримськотатарської релігійної спільноти «Їхсан».

Ернест Абкелямов під час відкриття офісу кримськотатарської релігійної організації “Іхсан”. Фото: Роман Балук/ZIK

Досі у Львові було два місця, де мусульмани проводили молебні. Одне приміщення орендують студенти з арабських країн, інше – вихідці з колишніх радянських республік. У зв’язку зі збільшенням кількості мусульман, що відбулося з приїздом переселенців, місця в цих приміщеннях стало не вистачати. Тому кримські татари почали говорити про необхідність відкриття у Львові власного молитовного дому. Вони вели переговори з міською владою щодо пошуку відповідного місця, однак врешті самі знайшли і взяли в оренду невелике приміщення в центрі Львова – поруч з Оперним театром. Там спільнота «Їхсан» відкрила офіс спільно з громадською організацією «Земляцтво кримських татар».

Кримські татари моляться у спеціальній кімнаті в офісі релігійної організації “Іхсан”. Фото: Роман Балук/ZIK

У цьому офісі будуть проводитися уроки арабської мови і вивчення Корану, а також у спеціально відведеній кімнаті вони матимуть можливість п’ять разів на день збиратися на традиційну молитву – намаз. При цьому, як кажуть у спільноті кримських татар, їхні двері відкриті для всіх мусульман, незалежно від національності. Разом з тим, через невеликі розмірі цього приміщення проповіді по п’ятницях, на яких зазвичай є найбільше людей, кримські татари відвідуватимуть, як і раніше, в інших двох центрах. Ернест Абкелямов пояснює, що кримські татари не ставили питання про відкриття мечеті у Львові, оскільки не хочуть нагнітати ситуації і створювати якийсь резонанс навколо своєї спільноти.

«У кримських татар і галичан насправді багато спільного»

«Нам просто потрібно було місце, де ми би могли молитися, спілкуватися, просити у Бога для всіх людей миру, спокою і щоб не було війни. Але ми не нагнітаємо обстановку, не вимагаємо нічого, ми просто просимо дещо полегшити для нас морально наше життя тут. Ми терпеливий народ і розуміємо, що є певні складнощі і у львів’ян. Якщо через деякий час складеться більш сприятлива ситуація, ми повернемося на свою землю і вже будемо чекати в гості львів’ян, щоб віддячити їм. Ми не можемо бути лише споживачами, ми хочемо також віддавати і ділитися. І ми не бачимо перешкод для діалогу», – каже він.

Ернест Абкелямов. Фото: Роман Балук/ZIK

Ернест Абкелямов додає, що в жителів Західної України і кримських татар насправді багато спільного. Як на борців ОУН-УПА свого часу російська пропаганда накинула ярлик «бандерівців», так само намагаються навішати якісь ярлики щодо «правильних» і «неправильних» мусульман.

«У мене особисто не було стереотипів про галичан, тому що я думаю, що всі стереотипи від неосвіченості і незнання. Якщо людина добре знає свою культуру, то зобов’язана знати і культуру сусідів. І тоді жодна третя сторона не може нав’язати їй якусь думку. Тому потрібно знаходити точки дотику, тобто не те, що нас роз’єднує, а те, що об’єднує. Із галичанами нас, наприклад, об’єднує такий історичний факт, що в тому році відзначалося 25 років виходу Греко-католицької церкви із підпілля. Вони також були під постійним пресингом радянської ідеології. І тому люди, які перетерпіли таке, мають такий досвід, можуть зрозуміти нашу ситуацію. Люди на Галичині боролися за свою землю, вони не хотіли жити за нав’язаною їм радянською системою цінностей, багато людей були депортовані. І ми теж впродовж 300 років зазнавали етнічних гонінь з боку Російської імперії і досі боремося за право бути корінним народом на своїй землі. Окрім цієї землі в нас немає території, де би ми могли відчувати себе, як удома», – каже Ернест Абкелямов. За останній рік кримські татари вже провели у Львові ряд заходів і відсвяткували свої найбільші релігійні свята.

«Влітку Ураза-байрам (Свято розговіння) ми у зв’язку з тодішніми подіями відсвяткували у вузькому колі, – розповідає він. – Друге велике свято – Курбан-байрам (Свято жертвоприношення), яке минулого року припало на 5 жовтня, ми провели вже більш організовано. Змогли знайти спонсора, який допоміг влаштувати свято для дітей, куди запросили і львів’ян, і вихованців дитячих будинків.

Також ми провели ритуал жертвоприношення. За мусульманськими традиціями, якщо є така можливість, то в жертву приноситься велика рогата худоба, наприклад, корова чи баран. При цьому третину м’яса обов’язково  потрібно роздати потребуючим. Чим більше ти роздаси, тим більше благословення ти отримаєш від Бога. У тому році ми змогли роздати м’ясо потребуючим серед мусульман, а також за допомоги Львівської міської ради ми адресно передали м’ясо у кілька дитячих будинків».

Кримські татари приступають до молитви у спеціальній кімнаті в офісі релігійної організації “Іхсан”. Фото: Роман Балук/ZIK

Практикуючі мусульмани повинні молитися п’ять разів удень, однак у сучасних умовах не всім і не завжди вдається дотримуватися цього правила. Традиційними є спільні п’ятничні молитви. «П’ятниця – це той день, коли треба привести думки в порядок, коли людина, в якої дійсно добрі наміри, може попросити і отримати пробачення в того, кого вона образила, – пояснює мусульманські традиції Ернест Абкелямов. – Імам підтримує людей, говорить про якісь спільні проблеми або, можливо, про те, як допомогти тій чи іншій людині. Тобто ми намагаємося підтримати кожного чи допомогти комусь, хто того потребує.

Мустафа Белял читає Коран у молитовній кімнаті в офісі релігійної організації “Іхсан”. Фото: Роман Балук/ZIK

Для жінок участь у молитвах необов’язкова. Для тих, хто виявляє таке бажання, будується в мечетях окремо другий ярус. Але прямий обов’язок  жінки – збереження сім’ї, затишку. Є певні стереотипи про ущемлення мусульманських жінок. Так, якщо в сім’ї багато дітей, то дійсно у жінки є певні труднощі. Але за цю працю жінка отримує благословення від Бога. Жінка не зобов’язана працювати. Якщо вона хоче, то може це робити. Але забезпечення сім’ї – це обов’язок чоловіка».

Гарним прикладом традиційної кримськотатарської мусульманської родини є сім’яМустафи Беляла, який разом з дружиною Леніє виховує шістьох дітей. До Львова вони перебралися влітку, і наймолодший їх малюк – Хаджар – уже народився тут. Троє дітей ходять тепер до Львівської школи.

«У Криму я редагував суспільно-політичну газету «Відродження». І коли відбулася анексія, почалися погрози по телефону, чинився психологічний тиск, – розповідає чоловік. – Але вирішальним моментом став закон, який прийняли у Російській Держдумі на початку літа, яким заборонили дівчаткам ходити до школи у хустках.

«Чому саме Львів? Бо тут найбільше збереглися сімейні цінності»

Також ми хотіли, щоб наша наймолодша дитина, яка мала народитися, стала громадянином України. Це теж вплинуло на наше рішення виїхати з Криму.

Мустафа Белял. Фото: Роман Балук/ZIK

Чому саме Львів? У нас були знайомі, які вже раніше сюди перебралися. Крім того, Західна Україна в нашому розумінні – це найбільш проукраїнський регіон. Тут найбільше збереглися сімейні цінності, тобто таке традиційне суспільство. Тому, з одного боку, нам тут простіше. З іншого боку, є проблеми, бо тут середовище монокультурне і це, звичайно, має свій вплив і тиск на дітей. Тому постає питання, як зберегтися нашу культуру від асиміляції і передати дітям наші традиції.

Дружина Мустафи Леніє розмовляє з найстаршою донькою, тримаючи на рухах наймолодшу. Фото: Роман Балук/ZIK

У Криму колись і на будівництві працював, і трохи торгівлею займався, а потім сільським домашнім хазяйством – у нас в селі власний будинок. Роботу у Львові поки не знайшов. Ті варіанти із зарплатою до 2 тис., які мені траплялися, не підходять. Планував їхати в Польщу на роботу, якщо вийде оформити візи. Нам вдалося дещо продати в Криму, техніку інструменти. Будинок ми залишили. Крім того, виділяється допомога при народженні дитини. Тобто якісь запаси на перший період були.

Мустафа Белял з шістьма дітьми та дружиною у орендованій квартирі у Львові. Фото: Роман Балук/ZIK

З сусідами у Львові в нас дуже гарні стосунки. Біля нас тут живе подружжя пенсіонерів, вони часто приносять дітям дуже смачні пироги з яблуками – пляцки, як вони кажуть. Дружина теж іноді як якісь наші страви готує, то їх пригощає».

Діти Мустафи дивляться на перший сніг у Львові через вікно квартири, у якій живуть. Фото: Роман Балук/ZIK

Зараз у  Львові навчається близько ста кримськотатарських студентів. Близько десяти з них вступили до львівських вишів ще до анексії Криму, для решти ж рішення продовжити навчання у Львові було свідомим вибором після того, як почалася окупація їх рідного півострова.

«Я спочатку планував вчитися в Криму, але потім і я, і мої батьки подумали, що більш перспективно навчатися в українському навчальному закладі і отримати українську освіту», – розповідає Ахтем Амзаєв, студент першого курсу ЛНУ ім. Франка.

Студенти переселенці з Криму Аліка, Садіє, Лєнур, Есмігюль і Алі на площі Ринок у Львові. Фото: Роман Балук/ZIK

У багатьох студентів усі родичі залишились у Криму, вони відвідують рідних на канікулах. Кажуть, сумують за домом, але наразі не всі готові сказати, чи бачать своє майбутнє у Криму після завершення навчання, – усе залежатиме від того, як складеться.

Помітно, що студентська молодь, на відміну від багатьох старших кримських татар, абсолютно вільно спілкується українською – кажуть, не мають з мовою у Львові жодних проблем.

Частина кримськотатарських студентів регулярно збирається на зустрічі в офісі «Крим SOS», де, зокрема, готують свої національні страви. «Наприклад, шурпа – це перша страва, має вигляд масного бульйону, де м’ясо й овочі порізані великим шматками. До цієї страви замість хліба ми можемо готувати катламу – вона робиться з тіста, можна додавати цибулю або фарш. Узагалі в кримськотатарській кухні багато м’ясних страв, особливо з баранини. Але без свинини – це зумовлено релігійними і культурними традиціями», – розповідає Ельвіра Кабулова, студентка Львівського медичного університету ім. Данила Галицього, яка перевелася з Криму ще в квітні минулого року.

Кримськотарські студенти розглядають книжки на блошиному ринку біля пам’ятника Федорову у Львові. Фото: Роман Балук/ZIK

Алі Мємєтов на цих зустрічах іноді вчить інших студентів кримськотатарських народних танців – сам він ними професійно займався у Криму, а тепер планує відкрити у Львові гурток. Зараз для цього шукають відповідне приміщення. Алі каже, що дуже задоволений навчанням у магістратурі Українського католицького університету, водночас сумує за рідними і друзями, які залишились там, у Криму. «А ще тут бракує моря», – зізнається він.

Кримськотатарські студенти під час однієї з зустрічей у офісі спільноти “Крим SOS” у Львові. Фото: Роман Балук/ZIK

Із січня у Центрі дитячої творчості Галичини «Погулянка» діє дитяча недільна школа з вивчення кримськотатарської мови. Зазвичай її відвідує близько десяти дітей з сімей кримських татар, які вимушені були переселитися до Львова. В останні тижні зими багато учнів пропускали заняття через застуду – кажуть, діти ще не адаптувалися до більш холодного клімату і часто хворіють.

Лєнура Шинаєва з кримськотатарськими дітьми під час уроку у недільній школі. Фото: Роман Балук/ZIK

Уроки кримськотатарської мови проводить Лєнура Шинаєва, яка до Львова переїхала у вересні разом з сім’єю – чоловіком і чотирирічною донькою.

«Недільна школа – це для мене вперше. Я сама вчителька, закінчила у Сімферополі Кримський інженерно-педагогічний університет, я спеціалізуюся на українській і кримськотатарській мові. Останнім часом викладала українську мову у Криму. Але там відбувся перелом, і ми вже більше не могли там залишатися. Наприклад, у школі, де я працювала, залишили тільки дві години української мови на тиждень – для 10-11 класів. І то тільки тому, що батьки писали заяви, щоб такі уроки були, – розповідає вона. – Нам важливо навчати наших дітей кримськотатарської мови, щоб зберегти нашу ідентичність. Звичайно, переїзд – це стрес для дітей, але вони адаптовуються. Я завжди дітей порівнюю з квітами – їх зараз з одної клумби пересадили в іншу, і тому їм потрібно зберегти коріння, наші традиції, хоча б на побутовому рівні.

Лєнура Шинаєва під час уроку. Фото: Роман Балук/ZIK

Я намагаюся вчити кримськотатарської мови на основі порівняння з українською, мені так легше їм пояснити».

«Зараз такий час, що доводиться до всього пристосовуватися. У неділю я вчителька, а в інші дні я просто кримськотатарська жінка, яка допомагає чоловіку»

З кабінетом для недільної школи допомогла міська рада і, за словами Лєнури Шинаєвої, надає всіляку підтримку. Та й загалом, каже вона, скрізь у Львові їх зустрічають дуже гостинно і привітно. Окрім роботи з дітьми, вона допомагає чоловіку, який почав у Львові виготовляти кримські чебуреки.

Лєнура Шинаєва. Фото: Роман Балук/ZIK

«Зараз такий час, що доводиться до всього пристосовуватися. Тобто в неділю я вчителька, а в інші дні я просто кримськотатарська жінка, яка допомагає чоловіку. Але, знаєте, це також час, щоб розвиватися – я ще ніколи так багато не говорила українською мовою, як у тут», – зазначає вона.

Лєнура Шинаєва у навчальному класі недільної кримськотатарської школи у Львові. Фото: Роман Балук/ZIK

Загадуючи рідний Крим, їй важко стримувати сльози, але вона не втрачає надії, що колись ситуація на окупованому півострові зміниться: «24 роки ми могли розвиватися, наприклад, у нас дуже багато було національних шкіл. Тобто Україна давала нам таку можливість. А зараз це дуже важко у Криму… Те, що відбувається, не повинно так бути. Усе-таки в мене є надія, що через деякий час усе стане на свої місця. Дуже цього хочеться, це ж наша історична батьківщина».

Тетяна Штифурко, Роман Балук, Інформаційне агентство ZIK