Меню

Можливість є! Історія українця, який навчається у Токіо

Можливість є! Історія українця, який навчається у Токіо

Вінничанин Максим Люльчук закінчив третій курс в Токійському Аграрному Університеті. Хлопець розповідає про особливості навчального процесу та життя українських студентів в Японії.

Програма співпраці Токійського Аграрного Університету та Національного Університету Біоресурсів і Природокористування України (колишній Національний Аграрний Університет) в Києві тривала з 2004 по 2014 рік. Щороку, навесні один або двоє студентів НУБіП вирушали здобувати ступінь бакалавра в Токіо.

Студентам надавалася щомісячна стипендія, приблизно еквівалентна 400 доларам США, безплатний гуртожиток та можливість працювати невелику кількість годин на тиждень.Взяти участь у відборі могли студенти будь-якого факультету НУБіП, але у Токіо вони всі мали навчатися лише на одному факультеті – Сільського господарства та харчової промисловості, за спеціальністю Міжнародний біо-бізнес.

Для того, щоб керівництво університету з усіх претендентів обрало саме тебе, потрібно було абсолютно вільно володіти англійською, як письмовою, так і усною, бути комунікативним та вмотивованим і вміти довести цю мотивацію відбірковій комісії, а також – бути готовим присвячувати багато часу вивченню японської і мати змогу оплатити собі квиток до Токіо.

Максим був не першим вінничанином, який вирушив в Країну вранішнього сонця за даною програмою. З 2006 по 2012 у Токійському Аграрному університеті навчався інший вихідець з Вінниці – Сергій Леонтьєв. Після здобуття ступеню магістра, Сергій живе і працює в Токіо, одружений з японською дівчиною та виховує півторарічну дитину.

Відбір на навчання у 2013-2017 роках проходив у листопаді 2012. Про те, чому саме відгукнувся на таку можливість, Макс розповідає так:

- З 14 років я почав дивитись японську анімацію, яка запала в серце. Не скажу, що одразу захотілося поїхати туди, але з'явилась хоча б якась уява про Японію і суспільство цієї країни. В 16 років волею випадку прочитав кілька художніх книг японських авторів. Тоді й виникла мрія пожити в Японіі хоча б деякий час. Коли настав час вибору університету, жодної мови про Японію звісно не йшлося, та й сама думка про переїзд до екзотичної країни вилетіла з голови. Але тут раптом з'явилася така можливість, і я, не думаючи довго, подав документи на участь. Давно забуте бажання неймовірним чином почало втілюватись. Японія з тих країн, які описують гіперболізовано поетично і позитивно, а про їхню реальність ми знаємо дуже мало. Саме це і спонукало мене на переїзд. 

Семестри в Токійському Аграрному Університеті тривають по чотири місяці – з квітня по липень, і з жовтня по січень. Щосеместру кожен студент повинен відвідати певну кількість обов’язкових дисциплін, а також предмети за власним вибором. За кожен вивчений протягом семестру предмет студент отримує по 2 кредити. Мінімальна кількість кредитів, потрібна для переходу на наступний курс – 30, для випуску з університету – 124.

Найбільшим шоком для іноземних студентів-першокурсників є те, що вони з першого ж семестру мають відвідувати обов’язкові лекції японською разом із місцевими студентами. Проте, задля полегшення процесу, іноземцям видають роздруківки лекцій англійською, а також дозволяють здавати англійською письмові екзамени. Японську ж при цьому вивчають досить інтенсивно – по 5 півторагодинних пар на тиждень. Крім цього, студенти відвідують англомовні семінарські заняття, вибіркові лекційні заняття, а також пари з англійської, які викладають носії мови.

Погано здані чи взагалі нездані предмети не позбавляють студента стипендії, як в українських вишах. Але обов’язкові за програмою предмети потрібно неодмінно здати з перездач, або взявши повторний курс. Якщо студент не здасть протягом чотирьох років навчання хоча б один предмет, або не добере хоча б один кредит, випуск буде неможливим – в цьому плані університет суворий. Завдяки відносно невеликій кількості пар щотижня, студенти мають досить багато часу, тому рівень отримуваних знань в дечому залежить від того, наскільки багато вони займаються самоосвітою.

Ось, що про своє навчання каже Макс:

-Система освіти проста, як два плюс два. Головне, відвідувати пари - і ти ідеальний студент, байдуже, чи маєш при цьому знання. Що мені подобається найбільше, так це чималий вибір предметів на власний смак. Невелика кількість обов'язкових та широкий спектр вибіркових - для мене радість. Якщо студент є особистістю соціальною, вибір наукового керівника та прикріплення до його лабораторії (лабораторією японці називають офіс, в якому студенти працюють над власними дослідженнями в рамках одного предмету, під керівництвом одного викладача, ред. ) ще з третього курсу, також є дуже позитивним. Однак, якщо взяти предмети, які в мене викладались і детально зануритись у кожен окремо, то можна побачити всю поверховість пропонованих знань. Макро – і мікроекономіка викладалися в НУБіП значно більш поглиблено, а з біології-фізики-хімії-математики, здається, і в школі нам давали більше знань.

В Токійському Аграрному Університеті навчаються студенти з 13 країн світу. Тут можна зустріти представників майже усіх континентів – Азії, Латинської Америки, Європи та Африки.

Що ж до вільного часу, окрім традиційних студентських розваг, українці Токійського Аграрного Університету активно популяризують свою країну і культуру. Кілька разів на рік в університеті влаштовуються події, на яких іноземні студенти мають змогу продемонструвати японцям та іншим іноземцям кулінарні та пісенно-танцювальні звичаї своїх країн. Крім того, Макс та його друзі з різних міст України беруть участь у парадах вишиванок, спілкуються з представниками українського посольства та іншими українцями, які проживають в Японії.

Своє ж враження про жителів країни вранішнього сонця Макс описує наступним чином:  

- Японці доволі таки відкриті до спілкування. Особливо молодше покоління - вони більш open minded, від них рідше почуєш фразу  “we Japanese are shy persons”. Особисто я ніколи не мав проблем у спілкуванні, не відчував дискримінації. Навпаки, часто зустрічаєш якесь особливе ставлення в силу того, що ти іноземець, не розумієш звичаїв і мови. Зовсім по-різному сприймаєш японців у побутово-дружньому спілкуванні і в офіційних розмовах. Якщо мова йде про навчальний заклад чи пошук роботи, в цій країні дуже благоговійно ставляться до правил, субординації, поваги до старших за званням. Але проблема такої системи в тому, що при якихось форс-мажорних проблемах, вона часто дає збій. Чомусь згадується фраза з книги “1984”: «До чего легко представляться идейным, не имея даже понятия о самих идеях». 

За 12 років Токійський Аграрний Університет випустив десять українців, дехто з них повернувся додому, або вирушив продовжувати навчання в інших країнах, інші – залишилися працювати в Токіо. П’ятеро наших співвітчизників разом із Максом і досі є студентами різних курсів університету.