Меню

Не втратити людяність на війні...

Не втратити людяність на війні...

            Чимала кількість українських парафій  у Чикаґо і журналістська цікавість дала можливість побувати у багатьох храмах впродовж життя в Америці. Недільні Літургії, час від часу суботні заупокійні, святкові Служби, зрідка - відвідини реколекцій - ось така особиста практика. Те, що і політичні акції, культурологічні заходи відбуваються на базі осередків при церквах, а то і в їхніх  аудиторіях,  теж всі знають.

       18 березня, у суботу, парафія св.Йосифа Обручника прийняла і до середи матиме честь спільного Служіння, навчання та лекцій отця Андрія Зелінського, військового капелана з України. Молодий чоловік  має  серйозну, як богословську, так і світську освіту (політолог). Цього вечора  презентував свою справу причетності до боротьби з агресором та книжки, які мали би прилетіти  услід за ним. Весь виступ став відповіддю на питання модератора вечора Марії Климчак про те, хто такий військовий капелан. А його військовий досвід є безперервним з часу початку російської агресії в Україні. Тому, будучи у трьох іпостасях: священика, громадянина -патріота і людини, яка живим прикладом спонукає до збереження  людяності, справляє враження велетня духу...

          Слайди з фотографіями фронтовиків - побратимів, які ще вчора обіймали одне одного, стаючи до спільної знимки;  деяких за два дні уже  не стало…Розповіді про війну, яка має  страшнішу річ, ніж смерть, бруд, нехват їжі, сну, це - втрата людяності - знову і знову повторює отець Андрій. Завдання священика на війні - силою власної переконаності викликати любов до життя, до найменших його проявів: будь -то зірки у пробитому  снарядами даху ангарів, троянди на тлі потворно розірваного металевого брухту, сповіді в землянці, телефонній розмові з ДОМОМ…Любов справжня, та, яка безумовна, всеохопна, жертовна,  гідна воїна, що кладе себе цілковито на справу захисту Батьківщини, дочекається його... Тільки вона  є вседолаючою!

Чітке мовлення, знання реальної  ситуації на передовій, філософські міркування про те, що війну легше побороти, ніж здолати поствоєнний синдром, напружили всю аудиторію до краю…

Поглядаю на Леоніда Хмелькова, героя-воїна, що проходить лікування у Чикаґо, як він реагує на слова отця Андрія? Похилена голова і волога шкіра обличчя говорили про власні спогади про пережите і біль, який не відпускає, коли дія сильнодіючих ліків закінчується…

        Розповідь отця Андрія Зелінського стала гострою теркою для нашої свідомости, розкронила широко розуміння “побуту” війни, примусила сфокусуватися на чітких запитаннях, на які часу, на жаль, не вистачило, та гріє можливість завтрашніх- післязавтрашніх зустрічей у церкві св. Йосифа Обручника…