У гуцулів іспанські гени, бойків – болгарські, лемків – білих хорватів…
Нині все більшу актуальність набувають дослідження, пов’язані з вивченням генофонду, тобто всієї різноманітності ДНК у популяціях, генетичної історії населення окремих регіонів, расово-етнічних груп, родоводів сучасних етносів1. До вивчення історії походження народів Європи потрібно підходити комплексно. Окрім археології, антропології й етнографії, багато історичної інформації знаходимо й у генетиці. Різні групи європейських мешканців відрізняються географічним та історичним походженням, що пов’язано з деякими нефункціональними відмінностями в складі їх мітохондріальної ДНК (мтДНК). За цими відмінностями у Європі визначають біля десяти мтДНК-типів (гаплотипів, або гаплогруп).
З’ясувати походження засновників будь-якої популяції можна через відсоткове співвідношення існуючих гаплогруп. Генетичні дослідження, розпочаті в рамках міжнародного проекту “Карпати”, у якому брали участь фахівці з трьох установ (Grand Valley State University, Michigan, US; Інститут археології НАН України; Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника), здійснювалися на території Івано-Франківської області2. Генетичні зразки були зібрані як на традиційно гуцульських і бойківських територіях, так і в сусідніх із цими регіонами зонах. Обмежена кількість проб була також узята в бойків і гуцулів, які мешкають на території Опілля та Покуття.
Через те, що лемки в Україні є переважно переміщеною популяцією, генетичні проби збирались у місцях їх нинішнього проживання, хоча більшість їх була зібрана на фестивалях “Лемківська ватра”, які відбувалися поблизу міста Монастириська Тернопільської області та села Копанки Калуського району Івано-Франківської області у 2006 р.* , а також у США, де проживає численна лемківська діаспора.
Оскільки ми були зацікавлені суто материнською генетичною лінією, з усіх добровольців, які брали участь у дослідженні, була зібрана анкетна інформація стосовно їх етнічного походження за материнською лінією. Генетичні лінії, які ототожнюються із впливом неолітичних мігрантів із ближнього Сходу, були виявлені в бойків і гуцулів, що мешкають переважно на долинних ділянках Карпат, а також у проміжних зонах і місцях підвищенної скупченості населення, зокрема, в таких населених пунктах, як Долина, Калуш, Делятин і Коломия. Популяції в гірських регіонах належали переважно до генетичних груп, які асоціюються з палеолітичним європейським походженням.
Генетичний аналіз гуцулів
У цілому, в гуцулів частота європейських генетичних груп збігається з частотою цих груп у мешканців Східної та Західної Європи. Але одна із цих груп, походження якої пов’язане з Іберійським масивом у Західній Європі, в гуцулів була дещо більшою порівняно з іншими європейцями. Цікавим є й те, що в гуцулів загальна різноманітність палеолітичних генетичних груп була значно вищою, ніж в інших популяцій сучасної Європи.
Генетичний аналіз бойків
У бойків частота палеолітичних груп була значно нижчою, ніж у сучасних європейців, хоча частота неолітичних груп подібна до решти населення Європи. Згадаємо сучасне розташування цієї етнографічної групи (рис. 1). У межах Івано-Франківської області бойки займають весь Долинський район і південно-західну частину Рожнятівського, у Львівській області – південну частину Дрогобицького, Самбірського, Стрийського, більшу частину Старосамбірського районів, нарешті, в Закарпатській області – північну частину Міжгірського, Великоберезнянського та Воловецького районів, а також частина території бойків знаходиться в межах Словаччини й Польщі3 . Саме через цю територію проходили важливі шляхи, що здавна сполучали Передкарпаття й Подністер’я з територіями на захід від Карпат, що, вірогідно, й спричиняло активні міграційні процеси через ці землі.
Статистично бойки взагалі не були схожі на європейців за генетичними групами материнського походження, тоді як гуцули були схожі на сучасні групи населення Центрально-Східної Європи, які мешкають у Карпатському регіоні. У зв’язку із цим згадаємо спостереження Є.Данилової, котра на основі гематологічних досліджень відмічає генетичну своєрідність українців Карпат. Зокрема, на основі серологічних характеристик відзначається близькість українського населення Карпат до молдаван, болгар, північно-східних румунів, угорців, словаків. Дослідниця пояснює це територіальною близькістю регіону з Балканським півостровом і давніми генетичними взаємостосунками з етнічними групами Південно-Східної Європи, а також спільним із Балканами напрямком мутаційних процесів, зумовленим схожістю ландшафту й відносною ізоляцією окремих невеликих популяцій у гірській місцевості, що мала місце в минулому4.
З цією думкою погоджується й доктор історичних наук С.П.Сегеда, відзначаючи, що карпатська антропологічна зона може розглядатись як своєрідний “місток” між українським народом і етнічними групами Центральної та Південної Європи5. За наявними палеоантропологічними даними, риси карпатського варіанта були властиві давньоруській людності Галича (ХІ–ХІІІ ст.), а ще раніше – носіям дністрянсько-прутського варіанта черняхівської культури (перша половина І тис. н.е.)6.
Генетичний аналіз лемків
У лемків виявилися генетичні сліди найдавніших європейців (індо-іранських племен, білих хорватів – С.П.). У мтДНК лемків визначена наявність двох кластерів, непоширених у сучасних популяціях груп, котрі, як вважається, з’явилися близько 40 тисяч років тому, в час, коли перші сучасні люди тільки почали освоювати територію Євразії. Одна із цих груп набула поширення в Азії й тепер майже відсутня у Європі. Інша група характеризується у світі дуже низькою частотою проявів. Її частота підвищена майже в десять разів у двох сучасних популяціях, однією з яких виявилися лемки, а також в неолітичній популяції культури лінійно-стрічкової кераміки, виявленої за аналізом рештків представників цієї культури в Західній Європі (Haak et al., 2005)7. Карта Лемківщини. Оранжевою лінією позначено кордон між Польщею (48%), Словаччиною (41%) та Україною (11%), у межах яких знаходиться територія Лемківщини. Розроблена спільно Львівським товариством “Лемківщина” та Географічною комісією Наукового товариства імені Т.Шевченка. Львів – 2002. Автор – Іван Ровенчак, консультант – Марія Старчак-Вавричин, компютерне опрацювання – Юрій Гонек, Степан Ямелинець.
Наявність суто західноєвропейських генетичних груп у гірських гуцулів складно пояснити людською міграцією із заходу на схід в історичні часи. Цілком можливо, що ми маємо справу зі зворотним напрямком міграції, яка трапилася на початку поширення сучасної людини у Євразії. Карпати є унікальним консервантом генетичної різноманітності людства та потребують подальших генетичних досліджень. Автор: Ігор Кочкін, Олексій Нікітін (м.Івано-Франківськ, Україна; м. Аллендейл, СШA)
Література:
1. Животовский Л., Хуснутдинова Э. Генетическая история человечества // В мире науки. – 2003. – № 7. – С. 90.
2. Нікітін О., Кочкін І., Відейко М. Карпатський напрямок неолітизації Східної Європи: аналіз генетичного матеріалу // Трипільська культура. Пошуки. Відкриття. Світовий контекст. (До 100-річчя від дня народження О.Ольжича): Збірка наукових праць. – К., 2007. – С. 137–140.
3. Прикарпаття: спадщина віків. – Івано-Франківськ, 2006. – С. 461.
4. Данилова Е. Гематологическая типология и вопросы этногенеза украинского народа. – К.: Наукова думка, 1971. – С. 99.
5. Сегеда С. Антропологічний склад українського народу: новий погляд // Народна творчість та етнографія. – 2001. – № 4. – С. 100.
6. Сегеда С. Антропологічні особливості українців Східних Карпат // Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат. – Львів, 1999. – С. 482.
7. Haak W., Foster P., Bramanti B. et al. Ancient DNA from the First European Farmers in 7500-Years-Old Neolitic Sites // Science. – 2005. – № 10. – P. 1016–1018.
Коментарі