Американський фотограф показав тілесні і духовні рани українських армійців

Американський фотограф українського походження Джозеф Сивенький представив проект "Рани" з маленькими історіями і фотографіями тяжкопоранених українських військових та учасників Євромайдану.

Іван Кушнерьов 

Іван Кушнерьов народився в Запоріжжі. Йому 25. У мирний час він працював у сфері реклами, навчався в університеті і щоранку бачив Хортицю з вікна. Між мирним часом і сьогодні в житті Івана була війна, Іловайський котел і постійні втрати. На питання, чому пішов, він відповідає відразу, майже не замислюючись: "Там було свавілля. Я мав захищати країну".

"Це сталося в середині листопада. Вибух протипіхотної ручної гранати, подробиць я не пам'ятаю, тільки те, що розповідали пізніше. Пам'ятаю тільки, що якби я її кинув, вона б потрапила в людей. Тому я притиснув гранату до себе і разом з нею підірвався. Постраждали око, рука, нога", - розповідає Іван.

Тарас Мокляк

Тарасу - 23 роки, на війні він побував уже двічі. У нього важкі травми черевної порожнини і таза. Лікарі розповідають, що Тарас пережив вже більше 50 операцій і це тільки в Києві.

Володимир Гончаровський

Йому 31 рік, одружений, батько чотирьох дітей, був важко поранений 20 лютого 2014 року пострілами - двічі в спину і в праву руку. Він рятував поранених учасників Євромайдану, в яких стріляли правоохоронці на вулиці Інститутській у Києві. Йому провели численні операції в Україні та Німеччині, але його стан залишається надзвичайно складним.

У нього діагностували гепатит С. Володимир думає, що міг підхопити вірус при отриманні медичної допомоги після поранення на Євромайдані.

Вадим Довгорук

Йому - 23, він спецназівець 3-го окремого полку.

"Ми їхали на БТРі і почався обстріл. Хто і звідки почав стріляти, ми не зрозуміли. Пам'ятаю, як кричали поранені хлопці. Була паніка, було багато поранених. У ліс я добрався самостійно. Там я пробув не більше трьох днів. Ноги я відморозив там, вночі морози були сильні. Потім мене знайшли солдати "ЛНР" і забрали. Під час обстрілу відірвало тільки руку, ноги відморозив вже в лісі", - розповів Вадим.

Сергій Масан

"У нас кардинально змінилося життя, - розповідає Світлана Капуста (29 років), витираючи лоб своєму чоловікові, українському десантникові з Миколаєва, який проходить лікування в Дніпропетровську. Сержант Масан отримав опіки 70% тіла і втратив кілька пальців руки в результаті обстрілу з реактивної системи залпового вогню "Град" у селі Дякове в Луганській області, поблизу кордону з Росією. Сергій провів три місяці в районі бойових дій і стверджує, що його бригаду часто обстрілювали системами "Град" з території Російської Федерації.

Руслан Карпець

Йому - 24 роки, батько двох дітей, з Кременця Тернопільської області. На фото, зробленому в Київському військовому госпіталі, мама допомагає йому сісти. Після Євромайдану він пішов добровольцем в українську армію і у вересні 2014 був поранений в місті Дебальцеве. У Руслана пошкодження нерва і тому постійні болі. Є надія, що ліву ногу вдасться зберегти. Зараз Руслан на лікуванні в Німеччині.

Артем Запотоцький

Артем (34 роки) був важко поранений під час Євромайдану 20 лютого 2014. Куля потрапила Артему в спину, коли він беззбройний стояв на пішохідному мосту над Інститутською вулицею в Києві. Куля потрапила і пошкодила хребет, а потім застрягла у лівій лопатці. Вона досі там.

Артем Кравченко

Артема поранили під час евакуації з Іловайська по так званому зеленому коридору. Через великі втрати крові і біль він не міг іти, тому більше 8 годин повз майже 3 км до найближчого села: "Пити дуже хотілося, вночі я взагалі пив свою сечу, не витримував уже. Добрався до крайнього двору і перше, що я почав шукати, - це воду. Заліз до свиней, почав пити їх воду, а вони почали мене кусати за те, що я п'ю воду з їх корита ".

Василь Пелеш

Йому - 19 років, на лікарняному ліжку в Львівському військовому госпіталі. Василь був на Євромайдані, а потім записався в добровольчий батальйон, щоб боротися на Донбасі з сепаратистами, яких підтримує Росія. Хлопець потрапив у полон, і сепаратисти відрубали йому праву руку за татуювання з написом "Слава Україні".

Катерина Панченко

Катерина (на фото - праворуч), 20 років, на 7-му місяці вагітності, плаче над тілом свого чоловіка Едуарда (22 роки) у морзі в Києві. Обидва з Дніпродзержинська. Едуард Панченко - солдат 93 бригади, був важко поранений в січні під час бойових дій в Донецькому аеропорту. Помер на світанку 8 лютого 2015 в Київському військовому госпіталі.

Льоня Хмельков

Льоня був поранений 22 січня. Він - контрактник, служити пішов в 95 Житомирську аеромобільну десантну бригаду. Зі своїми побратимами він пройшов Слов'янськ, звільняв Лисичанськ. Поранений у Донецькому аеропорту. У нього вогнепальне наскрізне осколкове поранення.

Вадим Свириденко

Йому - 42 роки. Осколком від снаряда він отримав поранення в праве передпліччя і праве стегно. Потім потрапив на міну.

"Мене так підкинуло, що після цієї міни я вже не міг ходити. Я впав на чиїсь носилки. Хтось із хлопців там лежав. Я пошкодив тазові кістки, пошкодив хребет".

"Моя боротьба за життя тривала два дні і три ночі. На третій день мене знайшла розвідка "ДНР". За цей час, що я там тільки не робив. Я їв сніг. Я намагався всіма засобами вижити. І коли мене вже знайшла розвідка "ДНР", вони мене забрали в полон. Я намагався піти сам пішки, але максимум, що я міг зробити, це 2-3-4 кроки, а потім я падав", - розповів Вадим.

В'ячеслав Буйновский

В'ячеслав Буйновский (41 рік), йому ампутували праву руку і праву ногу. На фото він робить перші кроки назустріч близькому другові, використовуючи протез. Після Євромайдану В'ячеслав записався добровольцем в батальйон "Айдар" і був важко поранений під Луганськом у вересні 2014.

Олексій Литовченко

Олексію 30 років. Він з підрозділом стояв у містечку Гірник Донецької області.

"Спочатку був вибух, потім я відчув поштовх. Я подивився: у мене розбита кістка, розірвані артерії. Я спробував поворушити пальцями на нозі, але все було розірвано. І я вже тоді зрозумів, що ноги немає. Ударною хвилею зачепило і нирки. У мене була велика проблема з нирками, я не міг ходити в туалет", - розповів він.

За його словами, в лікарні Мечникова не лікували, а травмували. Завдяки матері і дружині його направили до Києва. Там його повернули до життя. Втрати крові були несумісні з життям, він втратив 3 літри. До того ж, ще підхопив запалення легенів, а спочатку думали, що туберкульоз. Після місяця в реанімації Олексія перевели в гнійну хірургію.