Історія переходу на українську мову від волонтерки Марини Шеремет

Я вирішила перейти на українську після того як наші хлопці потрапили в оточення у Вуглегірську. Потім було Дебальцеве і ми з дівчатами зустрічали в Артемівську наші пошматовані підрозділи. Саме тоді мені стало неймовірно соромно спілкуватися російською. Ми поверталися з моїми дівчатами зі Сходу, і тоді я їм сказала, що переходжу на українську, бо смерті наших хлопців волають саме про це. 

Я родом з Кривого Рогу і це місто дуже російськомовне. Так ось, коли я перейшла на українську і спілкувалась з родичами і друзями з Кривого Рогу, то вони просили мене спілкуватись з ними виключно російською. Вони приводили смішні аргументи, що, мовляв, не ламай Марина язик або не включай патріотку. Але пройшов майже рік і вони зрозуміли, що я буду спілкуватись саме українською, а на їхні аргументи я плювати хотіла і навіть ігнорувала їх.

Знаєте, в чому диво. Мої друзі, моя рідня почали зі мною спілкуватись саме тою мовою, якою розмовляю я. Більш того, я вже не чую від них, що їм приємніше чути з моїх вуст саме російську. Отакі от справи, друзі. Хочемо щось змінити - починаємо з себе. І це стосується не тільки мови, це правило діє у всіх сферах нашого життя.

"Чия мова, того й влада, чия влада, того й мова", — казали ще стародавні римляни.