Меню

В Чикаго відбувся показ фільму про Майдан, відзнятого журналістками з діаспори

В Чикаго відбувся показ фільму про Майдан, відзнятого журналістками з діаспори

До першої річниці Євромайдану 14 листопада в Чикаго відбулася прем’єра документального фільму “Майдан. Останній розділ”. Цей фільм - підсумок роботи Світлани Іванишин-Угриної та Галини Угриної - українських журналісток з чиказької діаспори в центрі Києва у липні цього року. Їхня мета була - показати, що “непопулярний” Майдан складали не лише маргінали українського суспільства, як вважалося. Фільм було змонтовано командою UA Modna, яка з 2012 року займається популяризацією модерної української ідентичності на теренах України та закордоном.

Презентація відбулася у студії UA Modna в Чикаго. 

Організатори підготували кілька сюрпризів на цей вечір. Одна з гостей - Софія Ільчук навіть не підозрювала, що побачить у стрічці свого рідного брата - киянина Іллю Ільчука. Хлопець був одним із наймолодших учасників Майдану і журналістки зустріли його та познайомилися на вул.Інститутській. Софія не могла стримати сліз, побачивши рідне обличчя на великому екрані. Для неї зима 2013-2014 пройшла у глибокій тривозі, оскільки не тільки брат, але й обидвоє батьків знаходилися на Майдані - надавали медичну допомогу. У найгарячіші дні, за словами Софії, телефонувала їм щопівгодини.

Загалом, зі слізьми фільм дивилися майже всі глядачі, серед яких були й учасники Майдану. А точніше - учасниці. Йдеться про Аллу Дзюму - одну з активісток Фонду медичної допомоги постраждалим на Майдані. А також - гостю та спікера вечора - Аню Заячківську, володарку титулу “Міс Україна Світу - 2013”. Дівчина має багато що розповісти не лише про досвід участі в міжнародному конкурсі краси, який відбувався минулого року на острові Балі. Яскравішими спогадами вона могла поділитися про її роботу на Майдані, де вона бралася за будь яку роботу - від розливання чаю до надання допомоги пораненим.

Хоча минув майже рік від історичних подій і у фільмі не було звичних кадрів, наповнених вогнями та протистоянням, глядачам важко було переглядати кадри з батьком Устима Голоднюка, котрий плачучи відвертався від камери чи з нескінченними оберемками квітів та свічок під фотографіями загиблих, котрі перетворили центр міста на один нескінченний меморіал.

Фільм можна подивитися тут